Про спадкоємців, спадшину та спадкі (с)

- Дюшес! – розплився в посмішці батько, побачивши, як дочка відкриває хвіртку. – А ми вже збиралися вирушати! З ранку приїхали. Встигли розташуватися в готелі, сходили до тебе на роботу, повечеряли. Світлані відчайдушно захотілося курячих нагетсів! Дзвонимо тобі цілий день, а телефон ти, вочевидь  удома забула. Через двері чутно, як грає рінгтон.   

 День був важкий, насичений, а тут ще і це! Даша навіть не відразу зрозуміла, що батько говорить «ми». Не «я», а саме «ми»!

  І лише після цього дівчина помітила, що позаду Олександра стояла сліпуче красива блондинка, правда досить повна, відзначила про себе Дарина. Не зважаючи на це, жінка була дуже привабливою. Років тридцяти – тридцяти п'яти.

  Так от про який сюрприз говорив батько по телефону! Приємний – нічого не скажеш. Вона розлютилася на все і вся ще більше.

 - Знайомся, Дюшес – моя наречена Світлана! – продовжував тараторити батько, вказуючи на жінку позаду нього.

- Дарина – сказала дівчина, не чекаючи, доки Олександр Альбертович представить її у відповідь, як свою дочку. До цього визначення вона була ще не готова. 

 Правила пристойності зобов'язали її, не дивлячись на муки сьогоднішнього вечора, після яких вона абсолютно не заздрила водіям транспортних засобів, запросити гостей до будинку. Але Світлана випередила її:

- Може, зайдемо вже?! – нила вона, з ледве помітним акцентом, чіпляючись за руку нареченого. – Спина болить і ноги змерзли!

«Спина у неї болить! Проведи в напрузі за кермом, хоч би одну годину! Я погляну, як у тебе спина болітиме!» - досадувала Даша.

 Дівчина, зчепивши зуби, пройшла повз несподіваної парочки і відкрила ключем двері, пропускаючи їх вперед.

 - Проходьте! Розташовуйтесь! – як можна голосніше сказала вона. – Зараз поставлю чайник і погляну що є солоденького до чаю.

Світлана одразу ж знайшла, де вмикається світло у вітальні і попрямувала на другий поверх. Не дивлячись на огрядність тіла, вона порхала по сходах, немов райська пташка. Струмуючий шовковий біло-зелений костюм, доповнював схожість.

 Ну, не настільки ж розташовуватися! Поводиться так, ніби вона у себе вдома!

 Даша зі зневагою поглянула їй услід,  відправившись на кухню. Ну і біс з нею. Якщо дід трохи пошумить вона, Дарина, буде лише рада. Олександр Альбертович приєднався до дочки.

- Ну, як тобі тут? Обживаєшся? – запитав батько. – Скажи чесно – ночами нічого не лякає?

 - Що за нісенітниці? Все нормально. Звичайно, обживаюся. Спасибі за будинок. Правда ще не всі речі перебрала у великій спальні  на горищі, а так все супер. З сусідами познайомилася, сад привела до ладу.

- Ми зі Світланою помітили. Відмінна робота! – схвалив Олександр. – Щоправда, Світлана сказала, що тобі в саду не вистачає гортензій!

«Гортензій!» - скривилася Даша напівшепотом передражнюючи інтонацію нареченої батька. Ця жінка з першої секунди стала дратувати її, з незрозумілих причин.

- Так я все ще можу тут жити? Або ви зі Світланою, - це ім'я вона просто виплюнула, - вирішили сюди переїхати?

- Ні, що ти. Будинок твій! – завірив батько. – Ми приїхали ненадовго і поживемо доки в готелі, щоб не утрудняти тебе.

 Зітхання полегшення вирвалося з грудей дівчини. Це значило, що все добре і за діда можна не хвилюватися.

 Дарина відкрила холодильник і несподівано пригадала:

- Забула сказати. Я ж змогла пробратися в гараж!

 - Серйозно?! – вигукнули одночасно Олександр і Світлана, що раптово виявилася за його спиною.

 - І що ж там? Є щось цікаве? – продовжив батько, спостерігаючи за тим, як дочка ховається за дверцятами та чомусь не квапитися з розповіддю. Даша сіла навпочіпки,  і щоб не бачити цю жінку, роздивлялася полиці з продуктами.

- Так, нічого особливого, - вирішила почекати з відповіддю вона. – У мене є кекси з топленим молоком і шматочок пирога з абрикосою. Загалом, дістаю все.

- А вони без глютену? – колюче поцікавилася Світлана.

- Поняття не маю! – збісилася Даша і буквально шпурнула випічку на стіл.

- Дюшес! – вигукнув батько співчутливо. – Я розумію, що мої заручини звалилися на тебе, як сніг на голову. Але обіцяю, що в наших з тобою спробах зблизитися – Світлана не перешкода! Просто їй не можна зловживати цукром.

«А з вигляду й не скажеш» - подумала Даша.

- У тебе скоро з'являться маленький братик і сестричка, - мелодійно проспівала Світлана.

- Саме так, моя наречена – вагітна, - підсумував батько, побачивши, що дочка перебуває в ступорі. Дівчина, немов риба, яку витягували на сушу, відкривала і закривала рота, не видаючи при цьому ні звуку. Мало того, що вона поняття не мала, чим батько займався всі ці роки, потім виявляється, що у нього є молода наречена. А ім'я – Світлана! Що за..? Чому так пафосно - Світлана?! Чому не просто Свєта, як прийнято у нормальних людей?! Так ще і вагітна Світлана! Це вже занадто. Коли б не обіцянка, дана дідові – Дарини тут би вже і слід простигнув. Ця сімейна «Санта Барбара», того не варта.

 - А ви  точно впевнені в тому, що вона вагітна?! – знайшлася, нарешті, з відповіддю дівчина. – Просто так думає кожна друга жінка, що з'їла в нашій закусочній курячі нагетси.

- Абсолютно! Ось, - батько відійшов убік і вказав рукою на наречену.

 Живіт був просто величезний. І як тільки його можна було не помітити?!  Як цій жінці взагалі вдається пересуватися так швидко з такою величезною ношею?! Мабуть Даша дійсно перевтомилася… Та ще і Діма зі своєю сьогоднішньою дивною поведінкою ніяк не йшов з голови.  - Ха! – вигукнула, все ще зла, Дарина. – Знаємо, проходили.

- Що ти маєш на увазі? – щиро здивувався батько.

- А те, що в тебе вже входить в звичку залишати молодих жінок з дітьми і не одружуватися на них! Світлана в курсі, як ти поступив з мамою та зі мною?

 - Світлана в курсі всього, - спокійно відповів батько. – І це саме вона наполягла на знайомстві з тобою перед тим, як ми одружимося. Вона хоче, щоб ти була гостем на весіллі!