Вальс у повітрі

 Наприкінці сімдесятих років вся Річкова алея складалася з будиночків, побудованих за чеським проектом. Батько маленького Крістіана теж був чехом, відомою людиною у себе на батьківщині з потомственим родоводом, але розкуркулений так би мовити, після приходу Радянської влади. Чоловік загинув під час Великої Вітчизняної війни, залишивши дружину виховувати двох синів одній. 

 Все своє життя, Крістіан любив одну дівчинку, що живе неподалік. Імені цієї дівчинки, бабуся Діми, на жаль не пам'ятала. Ще дітьми, вони посадили паросток верби у дворі його будинку і ретельно стежили, щоб дерево продовжувало зростати, як і їх любов. Але коли парубкові стукнуло вісімнадцять він пішов служити в армію, а повернувшись через два з половиною роки, взнав, що кохана його не діждалася та вийшла заміж за іншого. Крістіан так і не розібравшись у вчинку коханої, сам поспішно одружився на першій дівчині, що попалася. У пари народилася дочка. Але здавалося, що щастя чоловікові це так і не принесло. Йшли роки, а колишні кохані продовжували жити  поруч, проте зовсім не спілкувалися один з одним. Зрештою, чоловік здався, він виявився слабким. Його знайшли повішеним на цій самій вербі. Як не наполягала дружина, щоб він зрубав дерево, його рука так і не піднялася.

 Алея розросталась, старі будинки змінялися новими – їх зносили і перебудовували. Дружина Крістіана разом з дочкою виїхала в невідомому напрямі, а люди продовжували обходити будинок десятою дорогою. І хоча багато хто вже не пам'ятав про трагедію, що тут сталася, люди часто бачили миготливе світло в будинку, в якому ніхто не жив.

 Навіть коли грабіжників заносило в це місце, вони ледве відносили свої зламані кінцівки подалі, не розбираючи дороги. 

 А потім з'явився спадкоємець – Олександр, батько Дарини. Чоловік намагався зайнятися перебудовою будинку, і спочатку все йшло гладко, а сусіди зітхнули з полегшенням. Та лише він вирішив спиляти  стару вербу – знову почала відбуватися всяка чортівня.

 Даша дослухала розповідь до кінця, хоча продовження вона вже знала.

  - Всі довкола думають, що ти просто тимчасова квартирантка, яка або вже втекла, або скоро покине це місце, тому, що в будинку живуть привиди. Хоча, що з них узяти – більшість людей на цій вулиці просто старі маразматики, - розсміявся чоловік, відкинувши убік травичку.

 Дівчина тривожно проковтнула ком, застряглий в горлі.

 Ах, якби цей чоловік з променистою посмішкою і зморшками в куточках очей, знав, наскільки вони всі мають рацію.

 Виходить дід самогубець, через велику, але трагічну любов. Можливо, саме тому він тут застряг?

Даша роздумувала, не відразу усвідомивши, що Діма поставив їй якесь питання.

- Що? – перепитала вона, намагаючись повернутися в реальність.

- Я запитав, ми йдемо дивитися запобіжники? – жартівливим тоном повторив питання чоловік.

- Зараз, - і Даша на ногах, що ледве слухаються, сховалася за рогом будинку. Але Діма неухильно йшов услід.

 Дівчина відкрила гараж лише наполовину, а коли акуратно просочилася всередину, прикрила за собою двері. Але чи вітер, чи невидима рука, знову взялася за старе, стулки повільно відкривалися, поки Даша діставала запобіжники. 

 Діма, якраз запитував, чи одна вона тут живе, як його погляду з'явився червоний «Мустанг»- кабріолет, що виблискував в сонячних променях. Чоловік затнувся.

- Оце так! – він голосно свиснув.

 Даша обернулася і побачила захоплення автомобілем в очах Дмитра. Ось тільки дівчина з'явилася не в кращому світлі. Саме зараз вона відчула себе злодюжкою, що зазіхнула на чужу власність.

 - Звідки у тебе така краса?! – не переставав захоплюватися чоловік, в два своїх величезних кроки порівнявшись з нею.

 Він провів рукою по яскраво-червоній фарбі, відкрив дверці і заглянув всередину, став натискувати на якісь важелі. 

 Що толку відмикатися? Даша вирішила сказати правду. Частково.

 - Я її знайшла зовсім недавно і вирішила зайнятися ремонтом. Думаю, батько не буде проти. Адже я вчуся в автошколі, мені б не завадило…

- Проти?! – перебив дівчину чоловік. - Та він буде тобі нескінченно вдячний! У гараж вже давно ніхто не міг попасти! Хто б міг подумати, що тут знаходиться такий, пробач за вираження, охренений  автомобіль!

 - Це точно… - промимрила дівчина, а краєм ока вона вже відмітила зниклий з синього «Мустанга» запобіжник. Той спокійнісінько лежав на нижньому стелажі з дрібними запчастинами та іншим непотребом.

Вона позадкувала до нього, поки слухала хвалебну тираду про американського «Мустанга» з вуст нового знайомого. Непомітно Даша поклала його в руку і повернулася до автомобіля.

 - Ну ось, цей може підійти, - перервала вона монолог співбесідника і показала йому запобіжник.

 Діма довго не міг відірвати свій погляд від кабріолета, щоб поглянути, що ж демонструє дівчина. Нарешті він обернувся й узяв з її протягнутої руки предмет.

- Сповна, - вирішив він, роздивляючись крихітну запчастину.

 Його здивуванню не було межі, і доки він переминався з ноги на ногу, Даша стала підштовхувати його до дверей.

- Йди ж, швидше, - наполягала дівчина, і вже буквально через силу заставляла Діму топати до хвіртки. Довелося навіть узяти його під лікоть.

  Раптово чоловік зупинився, затримав на ній свій погляд, ніби збирався щось сказати, але передумав. Він намагався упоратися з бурею емоцій усередині і раптово перетворився на неприступну фортецю. Узяв її маленькі ручки в свої величезні долоні, і не зрушився більше ні на міліметр під її натиском.