"ЗК"

 Діма кинув даремні спроби завести двигун, смикнув за важіль, щоб відкрився капот, і вийшов з автомобіля.

 Сьогодні все йшло навшкереберть – його машина так і залишилася стояти в автосервісі на ямі, а щоб доставити бабусі продукти і деякі ліки, він узяв «Мустанг» свого сина. А тепер ще й цей «Форд» раптово затихнув.

 Він лише  встиг підвести кришку капота, як почув скрип хвіртки, що відкривається. Повезло ж йому, обламатися поряд із старим будинком, чию хазяйку він марно намагався знайти. 

 Діма не повірив своїм очам – до нього назустріч йшла його «русалка». Правда, зараз її важко було впізнати – стара сорочка, заправлена в брудні джинси, перемазане обличчя. Але, це була саме вона! Її прекрасні форми не приховували навіть це лахміття.

 Дівчина не бачила обличчя господаря автомобіля, поки не підійшла до нього впритул. Міміка заграла всією палітрою відчуттів - від здивування до розчарування. Перед нею стояв зовсім не той чоловік, якого вона чекала побачити.  

 Декілька секунд вони взагалі стояли, мовчки, не знаючи, що сказати один одному. Нарешті, Даша видавила з себе:

- Пробачте, я гадала це машина мого знайомого і підійшла, щоб запропонувати свою допомогу.

 - Це машина мого сина. Ти приятелька Артема? – відповів чоловік тихим густим баритоном.

 «І що далі, старий ти пес?» – звернувся він сам до себе. «Дівчина дійсно годиться тобі в дочки. Навіть не думай признаватися в тому, що шукав зустрічі з нею».

 Діма поглянув в зелені очі, намагаючись зрозуміти – чи захоче вона стосунків з таким дорослим чоловіком, як він. Оскільки вона знає його сина, повинна здогадуватися і про його статус. Він може запропонувати їй все, чого вона лише побажає, в обмін на її молодість. Але щось підказувало Дмитрові, що ця дівчина інша. Проте чоловік ніяк не міг усмирити свою похіть. Спогади про її голос і оголене пружне тіло вже затуманили його розум.

 Даша тим часом стояла паралізована його очима і голосом. У тому, що він батько Артема, сумнівів не було – такі ж сині очі. А може навіть краще, яскравіше. І приємні добродушні зморшки довкола. Але їй здавалося, що вона раніше його десь бачила. Думки літали зовсім поряд, їх потрібно було всього лише підштовхнути.

- Можна і так сказати, - промимрила дівчина.

- Ну, що скажешь? Я включаю запалення, стартер крутить сповна нормально, а силовий агрегат не бажає заводитися.

- Що ваш агрегат робить? – перепитала дівчина, явно не розуміючи, про що говорить чоловік, і, несподівано для самої себе почервоніла.

- Та не мій агрегат! – вигукнув Діма.

З його агрегатом, якраз все було в нормі. Він завівся, при одному погляді на Дашу.

- Ти ж сказала, що прийшла допомогти, я думав, ти знаєшся на автомобілях, - продовжив він вголос.

- Ах, це… - дівчина розгубилася. – Трішки. Може справа в карбюраторі?- нерішуче передбачила вона.  Діма глузливо поглянув на Дашу, точнісінько, як мужики з автосервісу.

 Вона стояла перед ним, така розгублена, така крихка. Але оволодіти собою він чомусь не міг. Що робить з його чоловічим «я» ця дівиця? Брудна, як обідранець з вулиці, але чогось така бажана. Він хотів сказати їй, що причин, чому не заводиться автомобіль, може бути безліч: від проблем з бензонасосом, до зрушення ременя ГРМ або електроніки, що полетіла. Але лише не карбюратор, з тієї лише причини, що його в цьому автомобілі не було, і бути не могло.

- Це інжекторна машина, - поблажливо відмітив Діма і поманив дівчину пальцем, щоб вона разом з ним заглянула під капот.

- О! – Даша виглядала збентеженою.

  Уся «начинка» в новому автомобілі була захована під спеціальною кришкою. Самому дістатися до двигуна виявилося досить проблематично. 

 Ну і дід! Знову виставив її на посміховисько! Убила б, якби він вже не був мертвий!

- Потрібно викликати евакуатор, тут неподалік є автомайстерня, - посміхнувся Дмитро.

 - Та вже знаю, - гірко зітхнула дівчина. І пригадавши слова діда, додала: - А тут в кутку має бути коробка із запобіжниками, може, варто спочатку їх перевірити?

 Чоловік скептично оглядів її з голови до ніг.

 І хоча він був упевнений, що з ними все у повному порядку, адже машина зовсім нова, проте слухняно взявся за справу. Даша весь цей час поглядала у Діми звідкись із-за спини. І коли він в подиві чесав потилицю, наважилася запитати:

 - Все-таки запобіжники?

- Ага. Розуму не прикладу, куди пропав один з них. Такого просто не може бути!

Ось дід! Старий пройдисвіт! Непогано переміщає речі, навіть на відстані.

 Дарина пригадала, що вона нещодавно купила декілька запобіжників. Хочеш, не хочеш, а потрібно запропонувати цьому чоловікові один з них. Раптом підійде. Адже, зрештою, у всьому винен її доморослий дух.

- У мене в гаражі є запобіжники, - тихо сказала Даша. – Зараз принесу, може один з них підійде.

 Дмитро глузливо поглянув на неї:

- Вони підійдуть, лише в тому випадку, якщо ви щаслива володарка «Мустангу», або на крайній випадок BMW сьомої серії.

 Судячи з вигляду співбесідниці, чоловік був упевнений, що це не так. Проте тепер стало ясно, чому у неї такий зовнішній вигляд. Якась машина у дівчини все-таки була, і вона явно з нею возилася, до того моменту, як опинилася біля нього.

 Він закрив «Мустанг» і широкими кроками послідкував за Дашею, що віддалялася від нього дуже швидко.

 - До речі, мене звуть Діма, - представився він на ходу, виявившись поряд з хвірткою.

 Випадково його рука накрила її руку, і на мить обидва завмерли: чоловікові стало тепло і приємно, а дівчина, так взагалі не розуміла, що з нею відбувається. Вона хотіла лише одного – скоріше позбавитися від непроханого гостя. Їй абсолютно не хотілося, щоб він йшов разом з нею в її гараж, і вже тим більше, вона не хотіла, щоб він бачив ретро-автомобіль. Відразу виникнуть питання.