Несподівана відпустка

 Та ніхто і поняття не має, наскільки вона взагалі чокнута! Ходить по будинку і виливає душу примарі! Або взагалі говорить сама з собою! Обидва варіанти не виключають прогресуючу шизофренію. Краще б вона подзвонила мамі, хоча, та її не зрозуміє. Вона і раніше її не розуміла. Дуже несхожими вони були. Мама любить бути в центрі уваги, любить всіма управляти, знаходить спільну мова з різними людьми. А Даша навпаки, не особливо балакуча. Обожнює тишу і спокій, сторониться незнайомців. Випадок в клубі не рахується. Там був алкоголь.

 Екзамен з водіння завалила. Робота дратує. Прем'єра рок-п’єси вже за два тижні, а репетирувати ніколи!

 Розповівши історію свого життя невидимому слухачеві, Даша вирішила подзвонити батьку. Необхідно взнати, коли він повернеться.

- Хто ти, привид будинку біля старої верби? – запитала вона, набираючи чеський номер батька. У трубці пролунав голос автовідповідача.

- Ну і гаразд.

 Відкинувши телефон на ліжко, дівчина підняла голову і від несподіванки ойкнула. Примара чоловіка стояла зовсім поряд.

- Ти така жалюгідна, зі своїми опухлими очима. Весь час одна, практично не спиш, а в холодильнику взагалі миша повісилася. Таке відчуття, що ти померла ще за життя, - видав він.

 Даша сторопіло втупилася на духа. Погано, що під рукою немає солі або залізної коцюби – вона б випробувала їх на нім.

- Сам ти жалюгідний, бродиш тут цілу вічність! Костюм, що на тобі явно ще з сімдесятих років! – парирувала Даша, зібравши волю в кулак. Потрібно вирівняти рахунок в сутичці. Привид образився. Опустив голову і поглянув на свій одяг.

- Хто ти? – запитала дівчина. – Може я зможу тобі допомогти?

- Швидше я зможу допомогти тобі.

Несподівано.

- Йдемо зі мною! – скомандував дух і пройшов крізь стіну.

- Пробач, але я так не вмію! – недовго думаючи, Даша кинулася слідом за ним, але при цьому їй довелося скористатися дверима і сходами. Виявившись на вулиці біля входу в гараж, їй почало здаватися, що вона сходить з розуму! Привида ніде не було. Раптово його голова і половина тулуба здалися в центрі гаражних воріт.

- Ну і повільна ж ти! – сказала «голова».

- А ти виявився дуже балакучим, як для примари. Мовчав цілу вічність?

 Поки він вийшов на контакт, потрібно його якось провокувати на подальшу розмову. Необхідно дізнатися про його минуле якомога більше. Так, шкода, що поруч немає мами! Вже вона б його точно розговорила. Або пролежала б у непритомності дві доби.

Двері гаража клацнули і з легкістю відкрилися.

- Так просто? Не може бути! – вигукнула Даша, не вірячи своїм очам. Хоча вона вже давно перестала їм вірити.

- Заходь вже, швидше, - прошипів привид. – І двері за собою прикрий! Коли Даша опинилася в темному гаражі, примара клацнула вимикачем, і на стелі спалахнула лампочка. Вона була старою і осоружно блимала. Але навіть цього освітлення вистачило, щоб зрозуміти, що посеред просторого гаража стоїть накрита старим брезентом з відбитками від мишачих зубів – машина.

- Ну що стоїш? Дивишся, як жебрак на ярмарок! Відкидай брезент.

 Дарина слухняно взялася за справу. Наплювати, що лампочка ледве світить! Цю красу і сліпою розгледить!

 Перед нею стояв автомобіль – диво промислової індустрії. Не потрібно бути генієм або фахівцем, щоб зрозуміти, що це за машина.

- Форд «Мустанг» - благоговійним шепотом сказала Даша.

 Мустанги останнім часом переслідували її. Але якщо у Артема був новенький седан, то цьому автомобілю було, щонайменше, років п'ятдесят! Але він був прекрасний, червоний кабріолет з матер'яним дахом. Даша навіть свиснула, як папа навчив.

- Звідки він тут? Він твій? – звернулася вона до привида. Але того вже ніде не було, розчинився.

- Ну і навіщо він мені?! – говорила в порожнечу дівчина. – Я навряд чи зможу його завести.

 Вона хотіла піти з гаража, але цікавість узяла верх.

 Провівши рукою по запорошеному корпусу, вона затрималася на хромованій ручці і натискувала на кнопочку в центрі. Дверці слухняно відкрилися, випускаючи з машини стовп пилу і неприємний затхлий запах. Через деякий час, просунувши голову в салон, Даша уловила запах шкіри.

 Крупний «бублик» з тонким ободом, чотириступінчаста механічна коробка передач (Даша це знала, завдяки заняттям в автошколі), старовинна панель тахометра, спідометра. Радіоприймач! Все покрито пилом. Але якщо провести рукою, розумієш, що довкола суцільний хром! А салон червоного кольору виконаний з натуральної шкіри! Приємно похрускував під попою.

 «Бардачок» був порожній, за винятком ключів. Дівчина узяла їх тремтячою рукою і вставила в запалення. Прокрутила кілька разів, але машина не видала ні звуку!

І на що вона сподівалася, ідіотіна?

Автомобіль стоїть тут півстоліття, сто відсотків акумулятор давно здох.

- Померла разом з господарем, - сказала вона вголос.

- Не зовсім упевнений, що господар саме я, - поряд з нею на місці пасажира виник напівпрозорий чоловік. – Але її на відміну від мене ще можна оживити.

 Даша знову здригнулася. Потрібно поговорити з привидом, щоб не з'являвся так раптово. І щоб в її кімнату не входив без запрошення. Має ж бути у людини свій особистий простір.

- Хочеш, допоможу тобі її завести, - продовжив дух. – Зможеш вчитися водінню. Катайся собі по селищу, лише пенсіонерів не позбивай!

- По-перше – мені шкода машину. Водій з мене жахливий. А по-друге, не хочу померти в розквіті літ, як деякі. І теж залишуся в будинку назавжди! – Даша звузила очі.

- Вічність з тобою?! Та ні за що! – на напівпрозорому обличчі заграла театральна посмішка. Або Дарині це всього лише здалося.