"Коньячна Даша"

 Поступово в розкладі Даші почали з'являтися нічні зміни. Здебільшого вона займалася тим, що наповнювала величезні раковини водою і спеціальним миючим засобом, а потім відмивала кухонний інвентар від жиру, який намертво осідав на ньому протягом дня. Інколи вона підміняла працівників на віконці драйву. Нудьгуючим голосом дівчина приймала замовлення від любителів поїсти в машині вночі. А коли машин не було, дрімала сидячи на стільці.

 Розробляючи свій план, Даша не здогадувалася, що почне втомлюватися, сильніше звичайного. Вона думала, що приходитиме в свій будинок, відпочиватиме і займатиметься садом, але на ділі виявилось, що простіше трохи поспати в гримерці після репетиції. А коли у хлопців з трупи стали виникати питання, з приводу тіла, що сопе уві сні, в кутку кімнати, Даша перебралася в костюмерну. Там, зарившись в пишні спідниці середини п'ятнадцятого століття, вона і відпочивала.

 З друзями вона практично не спілкувалася, часу катастрофічно не вистачало. Але Дарина не сильно засмучувалася із цього приводу – їй не хотілося взагалі нікого бачити. До неї дійшли чутки, що Женя тепер живе в лофті з хостесамі. Порадівши за подругу, дівчина пообіцяла самій собі, що подзвонить їй днями.

 Але найгірше, що через постійний недосип вона стала дратівливою і неуважною. Мало того, що Дарина знову завалила екзамен з водіння, так вона ще й ні з того ні з сього накричала на інструктора та голосно хлопнула дверима учбового автомобіля.

Прокляте зчеплення!

 Хоч мама, нарешті захвилювалася і постійно надзвонювала, але Даша приділяла їй не більше двох хвилин на день, а потім від'єднувалася, аргументуючи тим, що дуже зайнята і у неї немає часу для порожнього базікання.

***

 Діма приходив до старого особняка практично кожен вечір. Його дивувало те, що його «русалки» ніколи не було вдома. Мабуть, вона і зовсім там не живе, а просто влізла одного дня вночі, щоб щось вкрасти? Потім її злякали, і вона в жаху втекла. Але поговоривши з сусідами, він з'ясував, що якась дівчина, там все-ж проживала і доглядала сад перед будинком. І ось тепер він захвилювався по-справжньому. Ну, куди ж вона зникла?

 І що йому взагалі від неї потрібно? Щоб вона йому заспівала? Діма посміхнувся про себе. На вигляд їй навіть двадцяти не даси, а йому сорок три. Та вона ж ровесниця його дорослого сина! Він не прагне вступати у відносини – йому вистачило його колишньої дружини, користолюбива натура якої, відбила йому бажання будувати сім'ю на все життя, що залишилося. На даний момент йому вистачало сексу з його коханкою. Вона заставляла кров кипіти в його жилах, і жодного разу не натякнула, що хоче чогось більшого. Все чого вона хотіла – це красиві нові «цицьки», губи, діаманти у виробах з білого золота та шубки.

 Останнє, що Віолета роздобула від Діми, це новенький Форд «Фокус». Чоловік міг собі дозволити метресу, тому «постільне» положення справ влаштовувало їх обох. А він старий дурень, невідомо чому, запав на молоденьку незнайомку, і тепер переживав, чи не сталося з нею чогось поганого.

 Цим вечором він відвідував бабусю разом з Віолетою. Зробив він це вперше і був схвильований, а не чи почне коханка заявляти на нього свої права?

 Бабуся була стримана з молодою жінкою, а коли Діма зібрався вирушати, попросила його залишитися з нею наодинці на хвилинку.

- Сподіваюся, ти не одружуєшся на цьому крокодилові у перуці? – запитала старенька.

- Що ти бабуся, я взагалі не збираюся одружуватися! І до речі - це не перука, - посміхнувся він, представляючи нарощені білі кучері Віолети.

- Тобі треба одружитися! Чоловік не має бути один, тим більше, такий як ти! – наполягала бабуся. – І я хочу правнуків!

- Але у тебе вже є один, мій син, забула?

- Я доки склерозом не страждаю. Але, якщо твоя крокодилиця прийде до мене ще раз, присягаюся Богом, прикинуся, що у мене Альцгеймер!

Громоподібний сміх чоловіка розлився по кімнаті. Поцілувавши бабусю на прощання, він пішов до машини, де його вже чекала Віолета.

- Ну що, до тебе? – запитала коханка, випнувши декольте.

Краєм ока чоловік поглянув на два пишних кола, що оголилися, але подавив в собі бажання.

- Добре, лише заглянемо ще в одне місце, тут неподалік.

 Діма проїхав ледь менше кілометра і зупинився біля будинку зі старою вербою. Вимкнувши запалення він, вже за звичкою, підійшов до забору і став вдивлятися у вікна. Віолета попленталася услід.

- Що, узяв шефство ще над однією бабусею? – запитала вона.

- Щось подібне до того, - задумливо відповів чоловік. – Лише я її не бачу, вже який день, і хвилююся, якщо чесно.

- Може, варто увійти, виламати двері. Раптом старенька вже померла, а ти тут топчешся на місці.

- Там живе, або жила, точно не знаю, молода дівчина, яка раптово зникла.

- Оу, - надула пухкі губки Віолета і теж поглянула додому. – Ще трішки і я почну ревнувати! Яке тобі до неї діло?

Вона поклала руку на потужне плече Діми.

- Сам не знаю. У бізнесі мене зазвичай цікавить вигода.

- Та і не тільки в бізнесі, - шепнула йому на вухо Віолета і поклала його руку собі на розріз в декольте.

Ну як тут зосередитися?

 Діма поспішно прибрав свою руку подалі від грудей коханки, вже п'ятого розміру, і, примружившись, запитав: - Пам'ятаєш, ми близько місяця тому прийшли з'їсти по гамбургеру, хоч ти і протестувала?

- Ну, пам'ятаю, - промимрила подруга. – Там тобі в туалеті ще співала якась дівиця!

- Я майже на сто відсотків упевнений, що це саме вона живе в цьому будинку! Я чув її голос, і бачив, як вона вибігала звідси, немов побачила привида!

- Ну, дивлячись на це похмуре місце, я не здивуюся, якщо тут дійсно водиться парочка духів померлих.