Неспокійно в королевстві Датському

 З побоюванням підійшовши до будинку, Даша зрозуміла, що він закритий. Хоча вона була впевнена в тому, що вночі вибігала з нього, забувши замкнути вхідні двері. Довелося влізти через вікно на першому поверсі. А побачивши білий столик, який так само спокійнісінько стояв у холі, Даша з надзвуковою швидкістю кинулася на другий поверх. Зібрала найнеобхідніші речі у великий пакет, туди ж кинула ноут і свою сумку, і, замкнувши вікна і двері, відправилася до подружок. Вдень це місце здавалося їй милим і затишним, а молодий сад, взагалі, боляче було покидати. Але ще одну ніч в цьому будинку з привидом вона просто не винесе. Дарина так і уявляла собі, як біля огорожі паркується швидка з проблисковими вогнями. Парамедіки, виносять її закляклий і перекошений від страху синій труп! А поруч шикуються старички-сусіди і співчутливо гойдають головами, мовляв: «Така молода, і так за рано покинула цей світ...»

 Даша не пам'ятала ні машину, через яку перестрибнула вночі, ні водія. Проте він декілька вечорів підряд приходив до старого покинутого будинку, в якому було темно і були відсутні ознаки життя.

Увійшовши до приміщення театру, дівчина трохи стушувалася і завмерла. Її осяяла раптова здогадка! Аліна права – вона дійсно повне дурко! Ну як вона могла повірити в існування привида?!

На стропах на сцені висів Микита, у білому струмуючому костюмі примари короля з Гамлета! Цей ідіот, зі своїми докучаннями, зайшов дуже далеко! Це не смішно, пробиратися ночами в чужий будинок і розігрувати з себе безтілесного духа! Його жарти перейшли всі межи! А вона купилася на цю авторську виставу!

- Боже мій, що з тобою, Дарина?! – вигукнув режисер, як тільки дівчина опинилася поряд з ним біля сцени. Вона навіть не помітила Аркадія Валер'яновича. Її увага була повністю зосереджена на Микиті. А кулаки самі собою стискувалися і розтискались.

- Що з твоїм обличчям ?! – продовжував волати режисер.

Так, очі ще трохи видавали безсонну ніч повну зліз. Але Даші здавалося, що не все так критично, поки вона не побачила реакцію Аркадія Валер'яновича.

- Куди ти йдеш у такому вигляді?! – він схопився з крісла, щоб перегородити їй дорогу. – Негайно руш до гримерки і приклади до очей чайні мішечки!

  Але Даша продовжувала йти до Микити, відсунувши рукою режисера. Микита в жаху втупився на дівчину, всі інші актори замовкли. Ось зараз вона і зробить те, що збиралася. Щоправда, дівчина уявляла, що заліпить ляпас абсолютно іншій людині, ну нічого, і цей зійде. Особливо після того, що він зробив! Помах руки, і права долоня дзвінко лягла на Микитину щоку.

- За що?! – перелякано прокричав парубок, схопившись рукою за пульсуючий відбиток. – Це через те, що я заховав твій костюм?

- А також за те, що заховав інші мої речі! – збісилася Дарина. – Проникнення в чуже житло, за це тобі взагалі стаття світить!

- Яке житло?! Я окрім гримувальної, нікуди не проникав! Але вона наче загальна!

- Тримайте мене! – викрикнула дівчина і кинулася з кулаками на Микиту. Актори намагалися їх розняти, але це виявилося не так просто. Вона вчепилася нігтями в його обличчя і волосся. Високий і сухопарий режисер, що настигнув цю парочку, кинув на ходу колективу: - Зараз я спробую зняти з нього Дарину!

- Але Аркадій Валер'янович, - пискнула коротконога пухка актриса, що грала в масовці. – Ви ж нічого важчого за бутерброд з чотирма ковбасками зроду не підіймали!

 Відмахнувшись від неї, режисер намагався допомогти Гамлету із загіпсованою ногою, відтягнути Дашу від Микити. За це він випадково поплатився волосками зі своєї бороди. Але доклавши трохи більше зусиль, зумів-таки розняти парочку, що копошилася на підлозі.

- Ви двоє! – прогримів на весь театр його голос. – Хутко йдемо зі мною!

Він повів в свій кабінет Дашу і Микиту, тримаючи обох за руки, якнайдалі один від одного.

– Усі інші – проженете Другий акт, другу сцену без мене! – кинув режисер на ходу.

- Як це розуміти? – вичитував молодих людей в своєму кабінеті Аркадій Валер'янович. – Що ви там влаштували?

- Я нічого, - почав було виправдовуватися Микита, опустивши подряпану фізіономію, якнайнижче.

- Ми всі тут, у театрі не сліпі – знаємо, що Дарина тобі подобається! Ти проробляєш з нею всякі штучки! – сказавши це, режисер навіть почервонів. – Мабуть все зайшло дуже далеко!

- Але я нічого такого не робив, присягаюся! – заперечував актор.

- Він проникав до мене в будинок, переставляв місцями мої речі і лякав мене вночі, начепивши костюм примари! – нервово кричала Даша. У такому стані її, мабуть, ніхто не бачив. Тіло дівчини  здригалося.

- Це неправда! – продовжував заперечувати Микита. – Ну як ви собі це уявляєте? Я заходжу до неї в квартиру уночі, перевдягнутим у привида і доводжу до нервового зриву? А батьки? Сестра і брат? Вони що, нічого не помічають?!

- Які батьки?! Я одна живу! У будинку, в який влізти через вікно нічого не коштує! – скаженіла Даша. – Я перевіряла, - тихо додала вона.

Дівчина всім своїм виглядом давала зрозуміти, що зараз знову накинеться на хлопця.

- Але, Дарина, дозволь – жестом зупинив її режисер. – У зв'язку з твоєю зайнятістю – ти припинила навіть обідати разом з нами в театральній їдальні. Ми абсолютно не в курсі твого особистого життя. Беруся говорити за всіх, але ми не знали, що ти з'їхала від батьків!

- І з глузду, - додав Микита, за що, трохи не відхватив від Дарини знову.

- Це правда, - раптом зупинилася дівчина, але трусити її не перестало. – Адже я дійсно нікому з трупи не говорила про свій переїзд. Ви навіть не знали, що я жила з подругами в лофті.