Будинок біля старої верби

 Показуючи будинок – батько помітно хвилювався. Але Дашу все влаштовувало. Більш того, вона вже вирішила, що якщо зняти темні завіски з вікон – будинок виявиться досить світлим і просторим! Можна співати і танцювати, абсолютно не звертаючи уваги на скрипучий паркет. Про оплату Олександр Альбертович і чути нічого не захотів, врешті-решт, вона його спадкоємиця! Але після довгих суперечок, домовилися, що за цю суму, Даша робитиме косметичний ремонт. Захоче вона жити тут надалі, чи ні, а будинок все-таки шкода.

 На вулиці вони виявилися, коли вже зовсім стемніло. Дівчина вирішила перевозити свої речі якнайскоріше. Але це місце виглядало у темряві досить моторошно. Та і верба, тихо поскрипувала.

- Може, передумаєш? – в черговий раз уточнив батько, не наважуючись вкласти ключі від будинку у долоню дочки .

- Ніііі, - спокійно відповіла Даша, і мало не силоміць відібрала ключі. Хоча по спині і пробіг холодок. – Лише мамі нічого доки не говори, - попросила вона.

- Але вона повинна знати, де ти знаходишся! – обурився батько. – Раптом з тобою що-небудь станеться!

Чого б це з нею має щось статися?

- Мене в місті не буде. Раз ти тут, мені потрібно повернутися на деякий час до Праги.

- Я їй сама скажу, трохи згодом, - Даша спокійно пішла по доріжці і відкрила хвіртку. – А що в Празі, родинні справи? – дівчина обернулася.

- Можна і так сказати, - протягнув батько. – Наречена, - тихо додав він. Добре, що в темряві не видно, як він знову почервонів.

- Зрозуміло, - байдуже відповіла дівчина.

- Тебе підвезти? – запропонував Олександр Альбертович, стоячи біля машини і натискуючи на кнопку сигналізації.

- Ні, дякую, пройдуся. Я живу у лофті, неподалік. Хвилин десять пішки і всього три зупинки тролейбусом.

- Що ж, успіхів. Дзвони у будь який час, мій чеський номер у тебе є, - сказав на прощання чоловік, сідаючи в свій автомобіль.

Даша пішла по алеї, лише кивнувши у відповідь.

***

 Аркадій Валер'янович, театральний режисер, розвалився в кріслі, із задоволенням гладив свою довгу борідку. Поки все йшло добре, як по маслу. Актори прекрасно справлялися з ролями, дублерів теж вистачало, декорації просто чудові, і, виготовлені вчасно! Залишалося лише дочекатися, доки у Гамлета з ноги знімуть гіпс.

 Він вже передчував повний зал людей на прем'єрі. А якщо в антрепризі вирішать прийняти участь знамениті актори – то успіх гарантований!

 Масовка втекла зі сцени, а режисер неспішно перекинув худі кінцівки, піднімаючись з крісла, і замріявшись попрямував до буфету. Як раптом, жіночий крик, що леденить душу, змусив все його нутро перекинутися від страху. Чоловік кинувся бігти на звук, який доносився із-за куліс. Там він і застав Дашу, в платті Офелії, яка вже не кричала, а лаялася не самими відповідними її образу словами. При цьому вона замахувалася книгою на актора, що висів на стропах в образі примари. Той заливався диким реготом, бачивши, що дівчина ніяк не може до нього дістати.

- Що сталося?! – прокричав режисер. – Що за неповага до мене і до театру!

«Примара» завмерла, і Даша змогла-таки до неї дотягнутися. Старий бутафорський фоліант із звуком опустився їй прямо на голову.

- Пробачте, Аркадій Валер'янович, - сказав актор, при цьому потираючи забите місце.

- Микита вирішив мене злякати, - промовила Дарина. – В своєму страшному костюмі примари, він спустився на стропах і поклав мені руку на плече! Тут і так вся на нервах…

- Віддишиться, Дарина, - порадив режисер.- Які нерви у ваші роки!

 Ніколи раніше він не бачив, щоб дівчина так кричала. Під час прогону, він знав всі дивацтва акторів, але нерви Даші, здавалося, виконані із сталі.

 Мабуть, чим ближче до прем'єри – тим відчутніші хвилювання. У душі режисер тріумфував – ну і потужний голос у його актриси!

- І утримаєтеся надалі від цієї дитячості! – строго додав він. – Ви ж дорослі люди, врешті-решт!

Широкими кроками він попрямував до буфету, заспокоювати себе бутербродом з чотирма ковбасками.

 У лофті пахло ацетоном. З'явившись у холі, Дарина знайшла своїх подружок хостес, одягнених в ті самі неосяжні халати, зайнятих наведенням краси. Робили одна одній педикюр. Шкіра ступень розм'якала в теплих ваннах. По телевізору йшло шоу «Київ вдень та вночі».

Так… ясно за чим Даша нудьгувати не буде!

- Привіт, - голосно привітала дівчину Катерина. – Ти халат придбала? Бажаєш приєднатися?

- Ні. Мені потрібно з вами поговорити, - відрізала Даша.

Всі завмерли в очікуванні, лише хтось у телепередачі, не припиняючи, лаявся і бив посуд.

- Я від вас з'їжджаю.

- Ну, як так-то? – ображено запитала Віка, ще одна хостес. – Уже майже своєю стала…

- Шкода, тепер доведеться заново когось шукати, - розстроїлася Катя, вийняв ноги з ванночки, пошльопала мокрими п'ятами по лінолеуму. – Ти нам хоч би за цей місяць заплатиш?

«Свята простота!»

- Заплачу, - легенький посміхнулася Даша. – Запропонуйте Жені мою кімнату. Вона іногородня, може бути вирішить пожити з вами!

- Okey! – погодилася Іра. – А ти що ж, куди? Назад до батьків?

- Не дочекаєтесь, - Дарина відкинула сумку і звалилася у вільне крісло. У повітря злетіли її довгі ноги, обтягнуті вузькими джинсами. – Знайшла будинок, недорого.

- Будинок? Вау! – вигукнули дівчата разом.

- Двоповерховий, з гаражем і садом! – добивала їх Даша.

- Ну, хоч на новосіллі покличеш? – відверто запитала Катя.