Нові горизонти

 Недільний ранок, як завжди розпочався рано - по квартирі витав солодкий запах млинчиків, приємно дратуючи носові рецептори. Але, мабуть, на цьому, усе хороше для Даші закінчувалося. Сестра знову голосно включила музику і кудись збиралася, брат носився по будинку, а цуценя бігало за ним, голосно тявкаючи при цьому.

- Сподіваюся, сьогодні ти залишиш мої туфлі в спокої, - сонно пробурмотіла Даша, зумівши трохи відкрити очі. У відповідь на її зауваження, Аліна голосно розсміялася:

- Ти все одно вже сто років не носиш підбори! Що шкода для сестри?

- Не шкода, дякую, що хоч запитала.

 Аліна має рацію - Даша так довго носила зручне взуття і одяг, що вже і забула, що таке виглядати привабливо. Коли ти йдеш, високо піднявши голову, вітер розвіває твоє волосся, поділ легкої сукні злітає в такт каблукам, округлі груди плавно вторять твоєму диханню, а чоловіки обертаються услід. Як же хочеться піти на побачення! Останнє було у Даши, трохи менше року тому, і закінчилося важким розлученням. З любов'ю усього її життя, як вона сама вважала.

 Вони вчилися в одному університеті, і дівчина дуже довго плакала по ночах в подушку, тому що любов не була взаємною. Але, коли до кінця третього курсу її краса розцвіла повною мірою - Матвій, так звали її коханого - нарешті помітив Дашу.

 Проте в їх стосунках мало що помінялося - вона його любила, а він - дозволяв себе любити. Для нього все закінчилося так само швидко і безболісно, як і почалося. Він закінчив університет і повернувся у рідне місто. А Даша досі не могла залікувати свої рани на серці. Спогади наринули з новою силою, але з них вирвав дівчину дзвінкий голосок сестри:

- Не хвилюйся, сьогодні твої "типо Лабутени" я залишу в спокої! Вони не підходять до мого костюму!

Даша спробувала встати, щоб поглянути на Аліну, але ниючі м'язи після вчорашньої виснажливої роботи в залі давалися взнаки.

Спроба провалилась.

- Куди цього разу в таку рань зібралася? - простогнала дівчина, відкидаючись на м'які подушки.

- Попити каву з друзями в "Венеції".

"Венеція" - невеликий затишний ресторанчик на березі ріки, один з найпопулярніших в місті. Оскільки кухня в ньому була заявлена, як італійська, то і ціни були відповідні. Даша голосно свиснула. Вітчим навчив її цьому зайняттю ще в ранньому дитинстві.

- А грошей вистачить?

- Я ж просто каву попити. До того ж хлопці пригощають, - скривджено відповіла Аліна.

- Як же добре вчитися в універі і жити за батьківський рахунок!

- Більша частина моїх одногрупників підробляє в забігайлівках! Прямо, як ти, застрягши там довіку, - не здавалась Аліна.

Настала черга Дарини ображатися:

- Ну, хоч ти не починай! Мені вистачає батьків, з їх повчаннями. До того ж я збираю гроші на окреме житло, щоб бути чимдалі від усіх вас. Щоб прокидатися, коли захочу, та коли захочу, прибирати, коли захочу і взагалі: я тиші хочу! Тому поки що не можу кинути свою роботу. Ну, де ще стануть так добре платити перший час?!

- Тоді чому ти відмовилася від підвищення? Менеджери ще більше отримують, а фізично втомлюються менше! - наполягала Аліна, закінчуючи збиратися.

- Була така можливість, але тоді я відмовилася - боялася відповідальності. А тепер боюся, що стану таким же стервом, як усі мої колишні подруги, яких підвищили! А мені потім моя совість не дасть спокійно спати ночами. До того ж вони усі "під заспокійливим", настільки це нервова посада.

- Та нуууу, - протягнула сестра. - Ти у нас спокійна, як танк. Тобі це не загрожує!

 Даша посміхнулася і знову спробувала піднятися з ліжка. Вона лише встигла розгледіти сестру зі спини у велюровому дорогому костюмі, і, власних черевиках! Знову, мовчки, узяла її взуття! Дівчина, забувши про м'язовий біль, схопилася з ліжка, з метою переслідувати Аліну, але до кімнати увірвалася мама. За її спиною маячила довгов'яза дівчинка, років тринадцяти.

- Дашуль, люба, не могла б ти звільнити кімнату? - питання матері, прозвучало як наказ. - Нам з ученицею треба позайматися.

 Мама дівчини підробляла тим, що репетирувала із учнями вдома. Завдяки Ганні, Даша знала усі іноземні мови, якими володіла мати, майже так само добре. Авжеж вони з дівчинкою прийшли займатися в їх з сестрою кімнату - тут її комп'ютер і ноут Аліни, а також великий письмовий стіл. І вона не прохідна, на відміну від кімнати брата, в якій постійно гавкав собака і періодично пропадала черепаха. Ну, а спальня батьків - тут і дурневі зрозуміло - це свята святих! Даша неохоче покинула тепле ліжко, і, човгаючи ногами, відправилася умиватися, стирати свою форму (після тяжкої роботи в залі, прання не можна було відкласти) та снідати млинцями!

- Все одно хотіла зайти в театр перед роботою, може, встигну на один прогін, - бурмотала собі під ніс дівчина.

 Під час насолоди солодкими маминими млинчиками, Дашу вже абсолютно не бентежила черепаха, що виповзає з хлібника, і що вона неспішно перетинає по діагоналі кухонний стіл.

 До театру дівчина увійшла у той момент, коли Гамлет, принц Датський, розмовляв з духом свого батька. Відповідно до сюжету, батька, отруїв рідний брат, що влив, йому у вухо сік блекоти, поки той відпочивав в саду.

"Так я уві сні від братової руки… втратив життя, вінець і королеву…" - мовив її приятель, перевдягнутий в шифоновий наряд. І виглядав він точнісінько, як справжня примара. На цьому подібність з класикою закінчилася. Зазвучала музика і актори почали співати трагічну баладу.

- Аркадій Валер'янович, - дівчина сіла в крісло, поряд з режисерським. - Я прийшла!

- Де ти пропадала, Дарина?! - намагався перекричати музику режисер. - На дзвінки не відповідаєш! Коли б не твій прекрасний вокал - я б тебе давно зняв з ролі Офелії!