Розділ 29

Марта

   Надвечір кімнату Марти затягнуло густими сутінками. Дівчина лежала на ліжку, безцільно втупившись у стелю, коли телефон у її руці раптом ожив, голосно завібрувавши. На екрані висвітився номер Дениса. Вона миттєво відповіла на дзвінок, підхопившись на ліжку.

— Денисе? Ти ще в поліції? — швидко запитала вона.

— Марто, привіт. Так, я тільки-но вийшов від слідчого, стою на ґанку відділку, — голос Дениса в слухавці звучав неймовірно втомленим, хрипким і виснаженим, але в ньому відчувалося полегшення. — Допит тривав майже три години. Вони перерили весь мій телефон, перевірили кожне повідомлення, кожну локацію за останні тижні.

— І що? Що вони кажуть? — Марта затамувала подих, міцно стискаючи мобільний.

— Моє алібі підтвердилося повністю. Камери спостереження, білінг — усе збіглося, у день її зникнення я взагалі був в іншому кінці області по роботі. Слідчий офіційно зняв із мене будь-які підозри. Але... Марто, є дещо інше, — він на мить замовк, і Марта почула, як він глибоко й нервово затягнувся сигаретою. Напруга знову почала сковувати її тіло.

 — Що таке? Не мовчи, кажи вже! — роздратовано заквапила вона.

— Слідчий показав мені журнал її останніх дзвінків, — тихо й дуже серйозно продовжив Денис. — Поліція зараз ретельно перевіряє кожного, з ким вона зв'язувалася в той день. Марто, перед самим зникненням їй кілька разів наполегливо дзвонили з прихованого номера, а також був тривалий виклик від когось із вашого спільного оточення.

Марта затамувала подих, міцно стискаючи мобільний у руці.

— Вони знають, хто? — швидко запитала вона. — Хто цей останній?

— Слідчий прямо мені не сказав, це таємниця слідства, — зітхнув Денис у слухавку. — Але за його питаннями я зрозумів, що вони копають під когось дуже близького. Вони подали офіційний запит оператору на повну деталізацію та білінг, щоб дізнатися, чий це був номер і де саме телефон перебував у момент зникнення Софії. Щойно прийдуть роздруківки компанії — усе стане ясно.

Марта застигла, а по її спині пробіг крижаний мороз. Оточення Софії. Хтось, кого обидві добре знали,  хто зараз міг бути зовсім поруч і вдавати, що щиро допомагає в пошуках, поки поліція чекає на офіційні документи від оператора зв'язку. Коли Денис поклав слухавку, Марта ще довго сиділа нерухомо, притискаючи телефон до грудей слова Дениса про те, що поліція перевіряє кожного з найближчого кола, запустили в її голові гарячковий аналіз. Заплющивши oчі  почала перебирати всіх, з ким вони спілкувалися.

 Марта подумки пройшлася по кожному імені з їхньої компанії. Максим, який постійно крутився біля Софії, але отримував лише відмови. Можливо, його зачеплене самолюбство переросло в агресію? Оля, їхня однокласниця, яка завжди відверто заздрила Софії — її зовнішності, її впевненості. Чи могла вона зробити якусь підлість через приховану образу? Хтось із далеких знайомих, хто знав, де Софія буває вечорами, і міг підстерегти її біля дому? Дівчина хаотично перебирала обличчя, намагаючись згадати будь-яку дивну деталь: раптове заїкання, нервовий сміх, відведений погляд за останні дні. Хтось із тих, кому вони щиро посміхалися і вважали своїми, міг виявитися справжнім монстром.  Марта закрила ноутбук, навіть не встигнувши до кінця усвідомити, що саме вона там побачила. Вона відчула, як голова починає просто розколюватися від болю, а в думках утворилася суцільна, густа каша. Версії про Максима, Олю,  Дениса, анонімів коментарів із соцмереж та таємні дзвінки  змішалися в один суцільний клубок, який зараз неможливо було розплутати. Гірською лавиною  на дівчину накотилася втома  страху,  постійного аналізу, від пекучої образи на найкращу подругу і нескінченного напруження. Марта повільно піднялася з ліжка і попленталася до ванної кімнати. Їй  до смерті захотілося змити з себе цей безкінечний, жахливий день, запах поліцейського відділку, розмову в кав'ярні та пил міських вулиць.

 Увімкнувши гарячу воду, дочекалася, поки кімнату заповнить густа пара, і стала під важкі струмені. Вода обпікала шкіру, змушуючи м'язи хоч трохи розслабитися. Марта заплющила очі, дозволяючи потокам стікати по обличчю. Разом із краплями води ніби йшов той концентрований гнів, який спалював її зсередини з самого обіду. Вона просто стояла під струмене води ні про що не думаючи, вперше за добу відчуваючи глухе, тупе оніміння замість паніки.  Вийшовши з ванної, Марта загорнулася в теплий халат, повернулася до своєї напівтемної кімнати й одразу лягла в ліжко. Сховала телефон під подушку, щоб більше не спокушатися на дзвінки чи повідомлення, і натягнула ковдру до самого підборіддя. Очі заплющилися самі собою, і дівчина нарешті провалилася у важкий, глибокий сон без сновидінь.