Розділ 15

Софія
 
    Я стояла перед дверима кабінету історії вже хвилин п'ять. Можна було просто піти. Сказати собі, що це погана ідея. Що я все вигадала. Але тоді довелося б визнати, що всі ці тижні я даремно витрачала час. Я постукала.

— Заходьте.

Пан Новак сидів за столом і перевіряв зошити. Побачивши мене, він здивовано підняв брови.

— Софіє? 

— Можна вас дещо запитати?

— Звичайно.

Я сіла навпроти. Серце билося так голосно, що мені здавалося, він теж його чує.

— Ви знаєте щось про старий будинок біля озера? Він завмер іручкою в руці. Лише на секунду. Але я це помітила.

— Який саме будинок?

— Той покинутий.

— Чому тебе це цікавить? — здивовано запитав він відкладаючи учку в бік.

Я намагалася виглядати спокійною.

— Просто цікаво.

— Просто цікаво? — Його голос став трошки жорсткішим.

— Так.

Кілька секунд він мовчав. Потім зітхнув.

— Колись там сталася трагедія.

— Яка саме?

— Давня історія.

— Настільки давня, що про неї ніхто не хоче
говорити?

Його погляд різко піднявся на мене. І в ту мить я зрозуміла, що потрапила в ціль.

— Хто тобі про це розповів?

— Ніхто.

— Софіє.

— Я просто знайшла деякі речі.

На мить запанувала тиша. Історик відкинувся на спинку крісла. Його обличчя зблідло.

— Які саме речі?

Я похитала головою.

— Спочатку хочу зрозуміти, що вони означають. — Він дивився на мене так довго, що мені хотілося відвести погояд. Але я не відвела. Нарешті він сказав.

— Деякі історії краще залишити в минулому.

 У мене по спині пробіг холод. Точно такі слова могла сказати людина, яка щось приховує.

— Чому?

— Бо іноді правда приносить більше шкоди, ніж користі.

— Це звучить як попередження. — Я повільно піднялася з стільця

Історик опустив очі.

— Можливо так і є.

— Ви знаєте більше ніж говорите.

— А ти знаєш меньше, ніж думаєш.

Я рушила до дверей.

— Софіє.  Якщо ти і справді щось знайшла... — Його голос став тихішим. — Будь обережна.
 
Я обернулася. Але він уже дивився в папери на столі. Наче розмова закінчилася. Коли я вийшла зі школи, надворі починався дощ. Я швидко дістала телефон. Пальці тремтіли від страху. Чи то від хвилювання — я сама не знала.
Відкрила чат із Мартою. Довго дивилася на екран. Потім надрукувала:

" Мені здається , я знайшла людину, яка знає правду."

Але не відппавила. Бо раптом зрозуміла дещо важливе. Історик не виглядав як злочинець. Він виглядав не як злочинець, а як людина, яка чогось боїться. Але це були зовсім різні
речі. Я стерла текст повідомлення. І замість ньогобнаписала:

"Підемо в суботу в парк?"

Потім прибрала телефон до кишені і рушила додому. Не помітивши чоловіка в темній куртці...