Розділ 4

Софія

Я повинна була готуватись до контрольної.
Принаймні саме це я сказала мамі, коли зачинилася
у своїй кімнаті з ноутбуком.
Насправді ж контрольна мене хвилювала значно
меньше, ніж пожовкла газетна стаття, яку я знайшла
в електронному архіві місцевої бібліотеки.
На екрані була стара фотографія.
Настільки стара, що обличчя людей на ній майже
розмилися.
Я збільшила зображення. Потім ще раз. І ще. Марно.
— Ну ж бо..— пробурмотіла я.
Поруч лежав блокнот, списаний датами та
прізвищами.
Усе почалося тиждень тому, коли я випадково
натрапила на згадку про подію, про яку майже ніхто
вже не пам'ятав. Чим більше я шукала, тим

дивнішою ставала історія.
Одні джерела говорили одне. Інші — зовсім інше.
Наче хтось колись навмисне переплутав факти.
У двері постукали.
— Софіє?
— Заходь.
У кімнату зазирнула мама.
— Ти вечеряти збираєшся ?
— Через хвилину.
Мама кинула погляд на екран.
— Знову твоїї детективи?
Я усміхнулася.
— Це не детектив.
— Авжеж.

— Серьйозно.
— Тоді чому в тебе такий вигляд, ніби ти зараз
розкриєш злочин століття?
Я засміялася.
— Бо, можливо так і є.
— Тільки не засиджуйся до ночі.
— Добре.
Мама вийшла, а я знову повернулася до статті. Унизу
сторінки був підпис автора. Я вже бачила це ім'я
раніше. Кілька разів.
У різниз статтях. У різні роки. Щоразу, коли йшлося
про цю історію.
Дивний збіг. Я записала ім'я в блокнот і обвела його
ручкою.
Телефон завібрував. Марта.
" Ти ж пам'ятаєш за контрольну?"
Я усміхнулася.

" Ні."
Відповідь прилетіла миттєво.
" Я так і знала."
" Якщо мене завтра викличуть до дошки, скажеш, що
я героїчно боролася за науку."
" Ти борешся не за науку."
" А за що?"
Після кількох секунд з'явилася відповідь:
" Поки не знаю. Але колись це погано закінчиться."
Я засміялася та відклала телефон.
Тоді слова Марти здавалися мені жартом.
Якби я знала, наскільки вона помиляється лише в
одному.
Це вже почало погано закінчуватися.