Все в одному

— Як же тут затишно, — Олеся приклала руки до грудей і глибоко вдихнула насичене запахами природи повітря, — Аж дихати легше.

— Авжеж, — погодився Андрій, переставляючи дві валізи через поріг.

Олеся мов зачарована стояла біля воріт і не могла відвести погляду: промені заходу сонця ковзали по коричневому даху з черепиці, спотикаючись об комин, підсвічували червону цеглу на фасаді будинку, чорнобривці на клумбі яскравими плямами майоріли на фоні зеленої трави. По ліву руку від Олесі, у тіні старої груші, ще одна клумба і криниця на межі. Краса і затишок, немов у чарівній казці.

— Ти чого там застрягла? — Андрій квапив Олесю зайти до будинку. — Ходімо вже всередину.

Андрій підхопив Олесю на руки і переніс через поріг у супроводі її щасливого сміху.

— Ну ось, це тепер наше житло, — промовив Андрій з гордістю.

Злегка запилюжені фіранки колихались від легенького вітерцю крізь прочинене вікно, побілка на стінах полущилася, підлога, не фарбована невідомо скільки, скрипіла від кожного кроку. У кутку стояли скручені килимки, які перед тим, як простелити варто було б почистити.

— Я купив цей будинок майже за безцінь, — Андрій у мріях вже проводив всі необхідні роботи по ремонту, — Чомусь колишні хазяї квапились дуже. А я хотів тобі весільний подарунок зробити. Ми зможемо тут жити і діточок наших ростити. Хоча і роботи тут ще вдосталь.

— Так, роботи не злічити, — зітхнула Олеся і чхнула від пилу, — Але ж я ще працюю в місті, тож навіть не знаю як все встигнути. 

— Нічого, по-тихеньку все зробимо, — Андрій пригорнув до себе дружину.

— А чому на воротах фарбою написано «Продається»? 

— Справді, — зауважив Андрій, — От завтра першим ділом напис і зафарбую.

Звісно ж Андрій свого слова дотримав і надпис зафарбував зеленою фарбою. Помилувався кілька хвилин результатом, проте вже наступного ранку напис знову красувався на тому ж самому місці.

— О, а напис так і не зафарбував, — кпинила Олеся, — Того і гляди, ще покупці прийдуть.

— Їй-бо, вчора все було як треба. Це ж треба яка фарба неякісна дісталася, що стара крізь неї проступає. Завтра нову куплю і все перероблю.

Але це було не єдиною їх проблемою у цьому домі. Цілий тиждень все летіло шкереберть. Розсипане борошно на щойно витріпаному килимку, жаба в холодильнику, зненацька вимикалось світло і цілу ніч щось стукало і грюкало на горищі, завивало немов у грозу, при тому, що на небі ані хмариночки.

І напис. Напис з’являвся на воротах щоранку, дарма що три фарби змінили. Результату нуль. А завтра ще, між іншим, Олесина мама в гості приїжджає. Вона і так була невдоволена, що єдина дочка перебралася у село. Дарма, що все дитинство вона і так провела у бабусі в сільській хаті, поки її батьки намагалися нажити статки. 

***

— Проходьте, Тамаро Іванівно. Прошу, — Андрій махнув рукою біля хвіртки в бік старого будинку, — Олеся вже зачекалася.

— Навіть зустріти не вийшла, — бурчала теща до свого зятя, — А ви бачу одумалися і вирішили хату все-таки продати… Надибали може щось в місті пристойне?

— Та ні… Просто напис не встигли зафарбувати, — відмахнувся Андрій, не пояснювати ж тещі, що тут щось дивне коїться.

— Впертюх, — невдоволено мугикнула жінка, проходячи у відчинені Андрієм двері.

Стала в порозі, окинула оком тіснувату веранду і старі фіранки на вікнах. Потягнула носом, намагаючись вловити запах чи то старості, чи то плісняви, але ні. Нічого такого її вибагливий ніс не вловив. 

— Мамо! — радісно вигукнула Олеся, горнучись в материні обійми, — Я така рада, що ти нарешті приїхала. 

— Як ви тут поживаєте? Не передумала ще? Не хочеш повернутися додому? — запитала мати.

— Ні, мамо. Мені тут все подобається, — весело щебетала Олеся, доки в ніздрі не просочився запах підгорілого м’яса. — От, дідько. Я ж впевнена, що виключила вогонь під сковорідкою.

Прожогом кинулась до плити, намагаючись врятувати страву, та марно. Запах горілого обіду разом з димом заполонив будинок. Андрій швидко схопив сковорідку і виніс її на подвір’я, повідкривав вікна.

— Може на вулиці стіл поставимо? — запропонував, шукаючи можливі шляхи покращити ситуацію, — Можна на багатті щось приготувати.

— Апетит пропав, — невдоволено буркнула теща, — Говорила ж тобі, що не впораєшся з сільською роботою. 

Олеся засмутилися з такої реакції матері, проте мусила визнати, що вона має рацію. Вони з Андрієм лише місяць, як переїхали жити в будинок, почали вести господарство. З того часу все з рук валиться і нічого не вдається довести до пуття. А бабуся її всього навчила, доки Олеся не закінчила школу і не перебралася в місто до батьків.

Посидівши ще з пів години на вулиці під розлогою грушею, Тамара Іванівна почала збиратися додому.

Олеся помахала матері, стоячи біля воріт і важко зітхнула.

— Чому зітхаєш, кохана? — питав Андрій, пригортаючи дружину до себе.

— Права мама, щось не виходить з мене господині. — понурила голову, але все ж пригорнулася до Андрія.