- Ви впевнені, що бажаєте придбати цю землю, тут не людно і важко буде добиратись до роботи, Дереку. Все таки, це гори, поряд ліс.
- Моя робота не потребує моєї присутності, тому так , я побудую саме тут власний будинок.
Пройшло декілька років у підніжжя гір стояв самотній будинок, кого оточував ліс та поряд протікала річка. Кожного ранку чоловік прокидався від сонячних промінців, які заглядали у його спальню, випивав каву власного приготування та насолоджувався ранішнім видом сидячи у кріслі при вході будинку. Саме про таке життя він і мріяв, втратити контакт з містом та насолоджуватись життям у самотності в горах.
Ввімкнувши свій комп'ютер чоловік почав працювати, як раптом його вхідні двері загуркотіли від стуку.
- Відчиняй, я знаю, що ти тут.
Піднявшись із своєї софи, Дерек підійшов до дверей та відчинив їх. Навпроти нього стояла висока брюнетка, що посміхалась на усі тридцять два зуба.
- Ти сумував, негіднику?
- Кларк, що ти тут робиш? Я наче просив дати мені спокою, тобі було погано – це зрозуміло?
- Брате, як на мене рік на самоті – то достатньо. Знаючи мене, Дереку, ти мав запитати, що сталось!
- Я геть забув, що ти ніколи не порушуєш мої кордони. То що ж сталось, сестро?
Кларк відійшла у сторону та перед чоловіком опинилась молода дівчина на обличчі якої виднілись сліди побоїв. Зростом вона була невеличкою, виглядала досить тендітно і здавалось би, що дуже наляканою.
- Потрібно увійти, я тобі все розповім Дереку. Знайомся, це Луїза, і у мене буде до тебе прохання.
Увійшовши до будинку Кларк та Дерек піднялись на другий поверх, залишивши дівчину у вітальні на дивані.
- Луізі необхідно зникнути на певний час з міста.
- Що вона вчинила?
- Не вона, Дереку, що вчинили з нею!
- Що ти маєш на увазі?
- Її колишній хлопець виявився маніакальним ідіотом, він переслідував певний час дівчину, а потім коли побачив Луізу з іншим, оскаженів. Цей притрушений увірвався посеред ночі у її квартиру та побив її до такого, що її забирала швидка. Дереку, брате, вона моя подруга! Я не можу дати їй загинути від рук якогось виродка.
- Кларк, а поліція нащо? Навіщо ти втягнула себе у це? Що як він і тобі заподіє зло?
- Цей Арес, син впливових людей. Його витягують з під арешту під будь яким виправданням. Тай мене він не чіпатиме, я не беззахисна, і якщо ти пам'ятаєш я майстер спорту по змішаним єдиноборствам, він боїться мене.
- Від мене ти що хочеш?
- Луіза, житиме з тобою.
Дерек закам'янів на хвилину, читаючи його обличчя не можливо було побачити жодну емоцію. Як би сестра не намагалась вдивитись в очі чоловіка, усе що вона бачила – це пустоту.
- Ні.
- Але брате.
- Це моє останнє слово, я не буду брати на себе відповідальність за незнайомку. Що ти хочеш, щоб я зробив? Бавив дівчину, як немовля та був для неї героєм?
- Що ти верзеш, брате? Щоб ти робив на її місці? Щоб ти робив, якщо я була б у цій ситуації? Уяви, як бачиш мене нерухому, всю в синцях під капельницями у лікарні. Щоб ти робив?
- Знищив би того виродка.
- А У НЕЇ НЕМАЄ НІКОГО ОКРІМ МЕНЕ, БРАТЕ! Вона сирота, сама, самісінька.
Раптово двері у кімнату відчинились, і у проході з'явився силует Луїзи. У руках вона тримала свій рюкзак та поклавши його та землю, важко видихнула та промовила:
- Я, перепрошую, що стала причиною цієї розмови. Кларк, мені не зручно, що ти для мене стільки робиш. Ти знаєш, що сім'я має бути на першому місці, тому не потрібно аби твій брат відчував себе змушеним. Та я взагалі казала тобі, що це не має так бути.
- Дереку...
- Я згоден. Тільки будуть правила.
Раптово на шию чоловіка заскочила сестра та міцно обійняла. Вперше за рік він обійняв сестру та посміхнувся, Дерек все таки сумував за нею та її обіймами. Дерек, і сам не розумів чому погодився але дивлячись на дівчину, він побоявся, що таке могло б статись і з сестрою. Тому для себе він вирішив, що допоможе, тим паче – це не на все життя.
Пройшло декілька днів, Луіза встигла подружитись із мисливським собакою Дерека та часто гуляла з нею біля будинку. Для дівчини гори стали ковтком чогось нового, свіже повітря заряджало енергією та якоюсь життєвою силою.
Ось бігаючи разом із Дюком по галявині, Луіза жадібно проковтувала повітря та нестримно бігла до річки, де вони із псом часто просто сиділи. Ці декілька днів дівчина з чоловіком не говорила, це було головне правило проживання у цьому будинку, вона не мала з ним говорити, відволікати та звертати на себе увагу. Тому єдиним другом для неї став – Дюк. Вона могла годинами розповідати за своє життя, пригоди та перешкоди, собаці але ще жодного разу не говорила з Дереком. Навіть вечеряючи він йшов до власної спальні, а вона до своєї.
Наступним правилом для чоловіка було – підтримування чистоти у будинку. Вона мала бути обережною та чистоплотною аби їм не доводилось прибирати. Ну і останнім правилом було – догляд за Дюком, він довірив їй тварину.
Минув тиждень, синці на обличчі Луїзи уже зійшли та і сама вона почала відчувати себе живою. Навіть чоловік сказав, що все таки у неї гарне обличчя але вона ці слова почула, коли той розмовляв з сестрою. Дерек продовжував жити так наче її не існує але от біда, коли вона прогулюється з Дюком по галявині, він не може відвести погляд. Він бачив у ній якесь лісне створіння, що спустилось до нього з гір, здавалось наче вона завжди там бігала адже зараз він і згадати не може, якою була та галявина коли пустувала. Чомусь та біла сукня у якій вона найчастіше там бігає, так сильно запала у вподобання, що він почав бачити дівчину у снах, саме у цій сукні.
- Дереку!
Різкий гул відчинених дверей та крик дівчини змусив чоловіка піднятись та відірватись від монітору екрану. З панікою на очах та тремтячим голосом вона підбігла ближче до чоловіка та промовила:
- Він утік в гори! Дюк, побіг туди вверх!
#6274 в Любовні романи
#1495 в Короткий любовний роман
#1096 в Молодіжна проза
Відредаговано: 24.09.2023