VІІІ

   Вони втрьох ще довго сиділи за убогою вечерею, яка вважалася святковою. Борис  розумів, що ці двоє тепер найрідніші у цілому світі. Якби не вони, то чи вижили б? І тепер крім них у нього нікого й немає. Є лише надія,  можливо, колись він знайти сестру.

- А як тепер у Лимані? Що чути?

- Нічого доброго там немає. Кацапів звідти вигнали, але місто поруйноване, люди звідти виїхали. Залишилися там такі каліки як ми, або…

- Ті, що чекають на повернення …

- Ну, вони про це не кажуть, але, мабуть, що так…

- А нічого не чули про Матвєя Штолигіна?

- Це хто такий?, - запитала бабуся Валя.

- Ба, ну ти й пам’ять коротку маєш! Це ж той, що був комендантом, чи як його там, у Лимані. Вже забула, що він тут і в нас у селі витворяв? Гультяй, злодюга, п’янюга.

- Вбивця…, - промовив Борис з такою страшенною гіркотою, що обоє старенькі все зрозуміли. Мовчки дивилися і чекали. – Він убив багато людей. Убив нашого батька. А ще… Це він Алінку так…, - і бабуся знов заголосила.

- Я б хотів якось туди потрапити.

- Це можна, але краще побережи себе. Місто страшенно обстрілюється артилерією. Там все поруйновано. Лінія фронту, кажуть, в деяких місцях на віддалі кількох кілометрів. Крім того, у місто часто проникають ДРГ. Там дуже небезпечно. Дітей евакуювали всіх ще рік тому. Там немає постійної води, водогони пошкоджені, її під обстрілами підвозять, або люди користуються свердловинами чи криницями, де це можливо. Пошкоджені й газогони, взимку опалення знову не буде. Там біда. Єдине, що стабільніше, то це світло. Але не завжди. Електрикам приходиться не солодко під постійними прильотами. Ще й дрони полюють. Тому все ж частіше використовуються генератори, буржуйки. Люди живуть в основному у підвалах. Ти ще хочеш туди? Залишайся у нас. Туди навіть волонтери вже з трудом добираються, ті гади навчилися добре дистанційно мінувати дороги, про поля я вже і не кажу. Ти ж сам це відчув.

  Бабуся Валя давно вже дрімала, а чоловіки ще тихенько жебоніли біля столу. Борис розповідав про пережиті митарства по госпіталях, дідусь про важке життя у прифронтовій смузі. Врешті ніч покликала до сну і вперше Борис заснув у домашньому ліжку, що вже не пахло медикаментами. Сон не був легким, але він був, а ще зігрівало те, що свого часу на цьому ліжку лежала і його сестра. «Я знайду тебе, де б ти не була», - дав собі мовчки обітницю й заснув.

  Кілька наступних днів Борис блукав околицями, розпитував, вивчав місцевість, знайомився з новими людьми, шукав надійні місця зв'язку. Змучене травмами тіло швидко втомлювалося, але мозок працював справно. Завдяки голові військової адміністрації Віктору Григоровичу, тому самому Котюку, чесне ім’я батька і сина Колопатюків було реабілітовано, а отже можна і потрібно десь шукати сестру. І це стало можливим завдяки соцмережам. Незабаром Борис все ж зміг пробратися у місто і відвідати могилу батька. А невдовзі фейсбук і інстаграм репостили його дописи, у яких він розповідав про страшні місяці окупації міста, його власну історію та історію їх втечі із сестрою, про смерть батька. Не все ще він міг описувати в деталях, але читачі розуміли, співчували й незабаром у нього з’явилася сила-силенна нових друзів-однодумців. Люди щиро співчували й пропонували свою допомогу і поради у пошуку сестри. А ще… Одного разу у приват написала незнайома жінка, на ім'я Наталія і скинула йому фото паспорта Аліни. Того самого паспорта…

    У Бориса настав новий період у житті!

Зав’язалося спочатку листування з Наталією, а потім Борис вирушив до неї у Київ. Після того як усе дізнався про Аліну, виникло ще більше запитань. Знати, що вона у Туреччині, що жива-здорова, навіть має там нареченого, було дуже добре, але як її там знайти? На всі запитання до матері Наталії, відповідь одна : не знаю де вона мешкає, не знаю номера телефону, давно не приходить. А що як її вже знайшов Матвєй? Невідомість пригнічувала, але Наталія вмовляла чекати. Можливо, Борис би вже і повернувся в село або поїхав у Туреччину, але звичка бути з цією жінкою переростала у велике бажання бути поруч з нею. Вони надто швидко і гарно здружилися. І лише, коли мама Наталії повідомить про останню зустріч з Аліною, вони обоє вирушать до Туреччини. Там їх зустріне Алі…

А ще...Соцмережі для всіх. І Матвєй  дещо для себе знайшов також...