ІІІ

   І що тепер, Емре-бей? Ти так довго про це мріяв, все надіявся, що вона колись про таке повідомить… Що ж сталося? Чого безмовний двигун? Чому зупинилися, розкинувши крила ніби птахи в небі, твої думки? Чому серце в грудях ніби американські гірки, то вистрибує з грудей, то завмирає в очікуванні, як тоді, коли цілуєш її? Ти боїшся зрозуміти причину через яку вона мовчить?

- Кохана, не мовчи, говори зі мною! Я вже їду! , - шепотів він на автовідповідач. Найбільше боявся, знаючи її рішучість, не застати у своєму будинку. У будиночку на галявині, як вона його називала. У їхньому будинку!

   Він  злякався, коли побачив її на кухонному диванчику у якісь немислимій позі з опущеною до низу рукою, а на підлозі поруч надкушений бутерброд. Світло не вимкнене. Прислухався. Вона рівномірно дихала. Це вже заспокоювало. Але, коли його руки торкнулися її, щоб перенести у спальню на ліжко, воно раптом збилося і він почув, можливо і не дуже чітко, але почув:

-Я нікому тебе не віддам…,- змученим голосом промовила і знову затихла.

- І я тебе нікому не віддам, - шепотів і цілував обличчя своєї сплячої перлинки.

  Вона проснулася у його обіймах і спочатку подумала, що то сон. Спробувала тихесенько звільнитися, думаючи, що він спить. Але він тримав міцно й усміхався.

- Я нікому вас не віддам!, - почула дивне для себе зізнання.

- Чому?, - сонним голосом і ще не досить свідомо перепитала. А він тільки міцніше пригорнув.

- Бо ти - моя! Ні, інакше! Бо ви – мої!, - аж тепер вона проснулася і здивовано кліпала очима. В її очах величезний подив, в нього – щастя. До неї поступово починало доходите те, про що він говорив.

- Ти вже якимось чином про все дізнався?, - перепитала кволим змученим голосом. Це прозвучало не досить щасливо. Він згадав її попередню дивну поведінку і знову серце забило тривогу.

- Ти що собі надумала?, - прозвучало, як постріл від серця до серця серед ранкової сонної тиші.

- Нам потрібно поговорити…

- Гаразд. Поговорімо…Чому ти мовчала ?

- Я дізналася вчора, що вагітна і…, - але він не міг уже стримувати своєї радості. Щоб вона не сказала через хвилину, у цю мить він був  щасливим.

- Я найщасливіший чоловік на світі! Чому ти вкрала у мене цілу добу щастя?!, - він ніжно докоряв і ще ніжніше цілував її тіло.

- Постривай, отже ти радий?, - вона чомусь ще не дуже в це вірила.

- Чи я радий? , - він ніби протверезів. – А ти подумала якось інакше про це?

- Але ж ми… такі ….

- Які?! Які ми?, - він не хотів розуміти.

- Різні…і шляхи наші різні, - вона починала ніби просинатися, у ній з’являлася нарешті рішучість. Не за себе тепер потрібно думати!

- Кохана моя перлинко, ми тепер не різні й шлях у нас один. І народжувати будемо разом, - він обіймав і цілував, і не давав їй уже ні говорити, ні думати.

- Ти сказав «кохана»?, - вона не вірила у почуте.

- Сказав, але хіба головне те, що ти почула? Хіба слова важливіші за вчинки? Хіба ти не чула цього від мого серця?, - так сказав і раптом все зрозумів. Ніби вікно перед ним широко відчинилося і він побачив їхні стосунки у зовсім іншому світлі. І не дивно, що вона вагалася! Адже він тільки тепер і сам зрозумів для себе чітко всю глибину свого почуття!

- Пробач, що не сказав тобі ні разу, що кохаю. Я так тебе кохаю! Тепер можу про це голосно кричати, - він дійсно голосно викрикував і сміявся, обіймав і знову цілував.

- Тихіше, щастя любить тишу!, - намагалася вгамувати його Аліна.

- Гаразд, тепер я буду слухняним хлопчиком. І ми переходимо в новий режим існування!

- Що це означає?

- Я заберу тебе з собою, десь поселю в готелі, щоб частіше їздити до вас.

- От про це нам і потрібно поговорити…

  Вони готували сніданок, домовлялися про нове харчування для неї, новий режим дня.

- Ти добре подумав над тим, щоб везти мене з собою? Тебе вирахують дуже швидко. Ти цього хочеш?

- Якщо чесно, то вже пошкодував, що так сказав. Але ми ще довго будемо на тому знімальному майданчику. Це означає, що рідко будемо бачитися. А я хочу бути поруч з вами.

- Гаразд. Тоді я запитаю інакше. Ти хочеш, щоб хтось дізнався про нас?, - ох, і багато ж їй знадобилося сил, щоб це промовити.

- Я хотів би вийти з тобою за руку, щоб усі побачили.

- А я  - ні!

- От, мабуть, саме за це я тебе так сильно люблю. Ми думаємо однаково.

- То ж давай будемо говорити відверто про все. І найголовніше – мою дитину не буде ніхто любити так, як  я і ти, її батько. Якщо, колись станеться так, що ти одружишся з ..., дитина повинна залишитися зі мною, - вона це промовила і відчула такий біль у грудях, що навіть затерпли руки. Раптом вся зблідла, що Емре злякався за наслідки.

- Спокійно, спокійно, - він на руках знову заніс її до спальні.

- Пообіцяй мені, заради щастя своєї дитини,- вона не плакала, але була ніби десь далеко.