ІІ

  Ноги самі зупинилися на кухні. Відчула страшенну втому в усьому тілі. Згадала, що крім кави сьогодні більше нічого не їла, тому змусила себе готувати їжу, адже вона тепер не одна. Це підносило до небес і одночасно затьмарювало свідомість. Найбільше лякала думка про те, що він може забрати її дитину собі. Ця абсурдність вмостилася поверх усіх її думок. Попри те, що вона йому довірила своє тіло і душу, свою дитину віддати була не готова.

Намагалася розкласти все по полицях. Навіщо йому проблеми зараз? Хто вона така, щоб народити йому дитину? Він може запропонувати аборт. Вбити? Ні, ніколи! І серце підказувало, що це найостанніший варіант. Бо він не зможе вбити свою дитину, він не такий! Одружитися з нею він також не зможе. Напевне ж захоче когось біля себе бачити зі своєї індустрії. Аліна не вписувалась у його зіркове життя. Його обрана, звичайно ж, не захоче народжувати, щоб не втрачати час на це і руйнувати своє тіло. Він же хоче мати дітей, тому… Ця дитина може бути як варіант… Від таких думок темніло в очах, підгиналися ноги. Вона не віддасть, ніколи не віддасть своєї дитини! Отже, у неї знову попереду втеча.  Але куди? В Україну? Там продовжується війна, особливо ж на територіях її області, недалеко від міста. Крім того, Борис ще тоді розповідав, що будинок швидше за все згорів. У неї там немає рідних. Та й статус її дотепер підозрілий. То ж в Україну дорога не стелиться, бо, можливо, вона до цього часу вже в розшуку як колаборантка? Та ще й «той» може її шукати, у нього можуть бути такі можливості. Вона так ніколи й не дізнається, що він завжди вважав її мертвою…

  Емре відчував тривогу. Вона не відповідала на його дзвінки. Весь час чекав на дзвінок від Аліни. Намагався триматися, але був неуважний, сцени приходилось повторювати.

- Емре, брате, у тебе щось сталося? Ти сьогодні десь не з нами.

- Не знаю точно, але здається мені, що на сьогодні досить. Я поїду, потрібно вирішити деякі справи.

- Але ж …

- Повір, для мене це важливіше!

- Гаразд,  значить у нас вимушений відпочинок…У нас ще море роботи… Ти надовго?

- Кажу ж, не знаю!, -  починав навіть від цієї розмови тривожитись ще більше.

  Дорога була далека. Він намагався бути максимально уважним за кермом, але думки відвертати увагу. Уява малювала різні картинки, які йому геть не подобалися. Аліна була чудовою, як і завжди, минулої короткої зустрічі. Знімальна група працювала далеко від Стамбулу і вони тепер бачилися рідко і мало. Він скучав за нею! Ніби маленька пухнаста, ніжна пташка у своєму теплому гніздечку, засіла Аліна у його серці. Вона була джерелом його енергії й натхнення. З нею було так добре, мов би в казці. Аліна пережила страшні події, дотепер перебуває у невизначеності щодо своєї сім’ї, але  з ним… Очі завжди дарували йому сяйво, яке освічувало всі його наступні дні. Її ніжні дотики збуджували його як ніхто і ніколи. За стільки років він уперше з нею жив без усіляких застережень. Це була особлива насолода, незміряна ні з чим! А ще потайки мріяв про те, що колись вона скаже…

  Але чому вже другий день не бере слухавку? І сама не передзвонює? Учора зранку Алі сказав, що у них там все нормально.

- Алі, привіт! Ти чому не брав сьогодні слухавку? Що у вас там? З Аліною все нормально?, - він не давав можливості відповісти на свої запитання. Голос звучав роздратовано, там чутно було тривогу.

- Емре бей, вчора я возив Аліну до лікаря…

- І що?, - запитання звучало загрозливо.

- Вона там була довго.  Сьогодні вона ще не виходила.

- Ти не помітив нічого особливого?

- Ну, зазвичай вона весела, а вчора була мовчазна. А ще…

- Щооо?

- Учора вона зовсім не включала світла у будинку. Я бачив лише, як вона ходила по кімнатах, довго ходила…, по кругу. А потім цілу ніч горіло світло на кухні.

- І ти кажеш, що нічого особливого?! Чому не дзвонив мені?, - він уже не стримувався, в автомобілі його ніхто не чув, крім Алі по той бік слухавки. Тривога виривалася назовні криком. У цю хвилину він починав  з усією силою розуміти, що Аліна для нього все – це його потаємний світ, тільки для нього! Він не готовий був щось у цьому світі втрачати. І це не звичайний егоїзм! Це щось більше! Набагато більше!

- Кохана, що з тобою? Чому мовчиш?, - і нога наступила з усієї сили на гальмо.

 Автомобіль ніби отримав стусана у потилицю, водій мало не втратив керування зовсім. Врешті підсвідомість виштовхнула з його грудей те, що так ретельно намагалася упорядкувати свідомість. Від того стало ще важче. Руки похапцем набирають номер ЕленЕ, Аліниної лікарки, давньої подруги його родини, єдиної людини, що знала деякі подробиці цієї історії. Щастя потрібно заслужити, бо :

- Я тебе слухаю, Емре, - веселим голосом відповіла по той бік Елене в ту ж хвилину.

- Доброго дня, я хотів би…знати…учора у тебе була Аліна…

- Чому ти такий схвильований? З нею щось трапилось?

- Не знаю. Я не з нею. А ти що скажеш?, - він не знав про що запитати, а ще більше боявся відповіді.

- Аліна тобі не повідомила? Тоді я вітаю батька її дитини! Здогадуюсь хто він! Та й в Аліни все добре. З дитиною також все добре,  - жартівливо повідомила новину.