Частина ІІ. 1.

БУДИНОЧОК НА ГАЛЯВИНІ

(або  ТИ – МОЯ)

  Не шукайте любові, шукайте того,

Хто принесе вам щастя.

Рано чи пізно це щастя перетвориться на любов…

Меґан Фокс

    Аліна не могла сьогодні з ним розмовляти. Потрібно було подумати. Все зрозуміти й зважити спочатку самій. А вже потім…

   Вона втікала від страшної війни, від страждань, від великої біди в чужу країну. Але знайшла тут для себе не просто схованку, а щасливий і затишний дім. Емре створив для неї новий світ, нове життя. І нехай для неї ще попереду невідомість, сьогодні вона щаслива. Поруч той, хто оберігає і надихає! І вона відповідає тим же. Її життя у ньому і для нього.

  Ось уже майже чотири роки вони разом. У вільний від знімання час, він завжди їй телефонує. От і сьогодні, і вчора… Але вона не знає, що йому сказати…Як зізнатися?

  Зміни у своєму організмі вона відчула давно. Та навіть Емре помітив щось…

  Аліна безпорадно блукала будинком, думки плуталися, весь час ховаючись одна поза одну: між тим, якою вона б могла бути щасливою і тим, а, якщо він вирішить зовсім все інакше. Це друге її лякало і спазмувало мозок. Він відмовлявся думати.

…Дитина! Його дитина…

   Як про це сказати йому? А що як не захоче? Їй уже майже сорок. Очевидно її організм у цьому спокої й затишку відновився і дає їй шанс стати мамою. Вона так цього хотіла! Завжди! А знати, що під серцем дитина такої коханої людини, то й поготів! Вони не дозволяли собі розкидатися такими словами як «любов». Але почуття не потребують слів. Він знаходив для неї тисячі інших. Їм було добре разом, це, мабуть, і є щастя.

- Ти дивилась моє інтерв’ю?, - якось запитав  Емре, вчергове повернувшись в дім і знову, як завжди, даруючи їй красивий букет квітів.

- Не дивилась. Чим сьогодні потішив фанаток наш кумир?, -  запитала, викручуючись з його обіймів. Як він міг таке запитувати? Хіба могла не дивитися?

- Ти ніколи не запитуєш мене про тих, кого я обіймаю або цілую. Невже тобі байдуже?, - пошепки запитав  у саме вухо, ніжно торкаючись тіла.

- Ні, чому ж байдуже? Мені подобається, що пів планети дівчат у тебе закохані. Але ти все одно приходиш до мене!

- І ти не ревнуєш?, - він жартував, очі сміялися, а руки впевнено робили свою справу.

- Найщасливіші люди не обов’язково отримують все найкраще. Вони просто намагаються найкращим чином використати те, що в них є. Люди ревнують не тоді, коли самі кохають, а коли хочуть бути коханими. У мене є ти. Твого ставлення до мене мені вистачає. Я його відчуваю! І цього достатньо!, - відповіла так і відчула, як застигли його руки. Він обдумував почуте.

- Бо ти єдина така!, - і це вже було не жартома.

   Він жив звичайним, як і до неї, життям. Воно у нього було цікаве і насичене. Постійні відрядження, знімальний майданчик, телешоу, форуми, вечірки, фестивалі, фотосесії...У своїх інтерв’ю ніколи не змінював відповідь на запитання  про особисте: мріє про сім’ю, дитину. Але все ж прискіпливі журналісти помітили у ньому самому якісь зміни. І про це все частіше почали говорити. Поряд з тим, що залишався таким же веселим і оптимістичним, з’явилася потаємність, ухиляння від відповідей. Крім того, він ніколи не дивився в камеру під час інтерв’ю, а тепер… Уже декілька разів помітили відкритий спокусливий погляд на камеру і ледь помітний рух рукою. Очевидно, що це було посилання комусь. Але кому? Емре загадково відмовчувався. Тільки Аліна знала, що це було вітання їй. Він не забував за неї навіть у такі напружені моменти.

  Між ними не було непорозумінь. Можливо, тому що вона не створювала проблем. То було його основне життя. Воно було до неї таким, таким залишиться і після неї. Просто зараз тимчасово у його життя внеслися випадкові корективи у зв’язку з її появою. Вона це розуміла. Аж надто добре їм було бути разом! Емре цього ніколи не приховував. Вона була через міру щаслива і це лякало. Бо знала, що колись з’явиться крапка у цьому чудовому щасливому реченні.

  Невже це вже сталося?