Розділ ХІХ

  Аліна знову вмостилася на своєму підвіконні й вдивлялася у вікно. Емре зібрався кудись їхати й вона знову залишається одна. Її лякало те, як вона так  швидко звикає до його присутності. Але без нього сумно. Він такий живий, веселий, розкутий, змушував і її оживати, почуватися жінкою в його теплих руках. От саме це й лякало найбільше. Розуміла, що шляхи у них різні, що це лише випадкова тиха гавань, але…

  Вона вдивлялася у шибку, а він все не з’являвся. Зазвичай, коли виходить до свого авто, він помахом руки прощається з нею. Де ж він? Вона повернулася, щоб зістрибнути з підвіконня і …потрапила у його обійми.

- Як, коли ти зайшов? Я зовсім не чула…

- Твоя увага була за вікном. Ти хотіла мене бачити?

- Так, як завжди, ти ж…

- Але ж ти мене відштовхуєш, ти не віриш мені, чому ж чекаєш?, - очі сміялися, а обличчя виглядало серйозним. Актор, що з нього візьмеш!

- Я…ми… робимо дурниці. І так не повинно бути! Ми – друзі! А все, що… це псує стосунки друзів.

- Не думаю.,- і він поклав обидві свої руки на її спину, вірніше, трохи нижче. Вона знову відчула щем і біль у нижній частині свого тіла.

- Облиш, не потрібно,- вона розуміла, що заручниця у його домівці, що не зможе йому відмовити, якщо… Але хіба тільки через його бажання вона не відмовить йому? А її власне? Адже він подобався їй завжди на екрані, а тепер, коли поруч… Що діється?

- Ти впевнена? Я хочу, щоб ти зрозуміла одну просту річ: я звичайний, такий як усі чоловіки. Хтозна-чого у мене більше – переваг чи недоліків. Але я ніколи не дозволю собі образити жінку, а про насилля ми навіть не говоримо. Все, що я зараз хочу зробити – щоб ти відчувала у собі жінку, щоб чоловіки тебе не лякали. Коли ти зустрінеш свого Алі…

- Ти про що?!

- Ну, можливо, колись ти його зустрінеш, - вона не знала, що його люди вже знайшли його. Тепер тільки питання часу, коли він дозволить собі завезти її туди. Від цього чогось сумно, але він це має зробити.

- Я в таке не вірю. І я йому така не потрібна, навіть, якби він зрадів моїй появі.

- От саме для цього я і стараюсь! Намагаюсь приспати у тобі ті складні відчуття і розбудити щось прекрасне таке, яким воно має бути!

У неї забракло слів для суперечки.

- Ти пам’ятаєш який сьогодні день?,- запитав все ще тримаючи в обіймах.

- Знаю, тому напланувала собі роботи на весь день поки тебе не буде. То  мені сумно не буде!

- Не буде тобі сумно сьогодні! Я щось придумав!

- Тобто?!

- Ми з тобою сьогодні не працюємо, відпочиваємо, набираємось сил і позитивних емоцій. Попереду новорічна ніч. Ми будемо всю ніч танцювати!

- Ого! Як ти це собі уявляєш?, - чомусь їй зовсім не хотілося йому заперечувати.

- Просто! Лейла з командою сьогодні займається нашим домом, а ми з тобою їдемо мандрувати містом. Тобі хіба нецікаво побачити передноворічний Стамбул?

- Цікаво, звичайно ж. Але я…

- Ніяких але! Ми сьогодні відпочиваємо, - не дав їй доказати й, відпустивши зі своїх обіймів, додав: - Я хочу, щоб ця новорічна ніч була легкою і радісною.

- Гарне бажання. А чи здійсненне?, - за стільки часу тут, вона уже мала б почати вірити у казки, але чомусь не виходило.

- А тому…я на тебе буду чекати. Збирайся, ми їдемо.

  І поки Аліна вибирала одяг у своїй гардеробній кімнаті, Емре встиг роздивитися сторінку її ноутбука. Там була стаття про ресторан Алі Озтюрка, його фото, контактні номери. Отже, вона й сама його знайшла! Чому ж мовчить? Не просить завезти туди? А може вже телефонувала? Поруч лежить її телефон. Заглянути? Ні, сама скаже! Чому нічого не сказала? Вагається? Настрій у нього зіпсувався.

- Я готова, - випурхнула щаслива, яскрава у своєму одязі з таким же веселим настроєм.

- Ти красива!, - він з захопленням дивився на цей її святковий образ.

- Я старалась відповідати, одяглася яскраво, як ялинка. Нехай сіре залишиться в минулому!

- Амінь!, - відповів за звичкою, разом з тим дивуючись, що вона починає використовувати турецькі прислів’я.  - Тебе Алі навчив?

- Ні, твої серіали!, - він не стримався. Мовчки обійняв і тримав так певний час. Щось турбувало його і він ще не міг дати визначення цьому. Невже незабаром так її буде обіймати Алі?

- Ти - незбагненна! Ти знаєш це?

- Знаю!, - з викликом, з іскринками в очах, з задиристою посмішкою.

- Ходімо, незбагненна незнайомко, - промовив тихо, лише для себе, взяв за руку. Вона відчула, як міцно стиснув руку і не зрозуміла.

- Ой, боляче! Ти чого?

- Вибач, я не хотів. Так вийшло. Чомусь хотілося перевірити чи це не сон.

- Дивний ти якийсь сьогодні. Щось сталося? Я чогось не знаю?

- Ні, все чудово! Дуже чудово…, - повторив і вона помітила блиск в його очах.

- Ти чогоооо?, - тільки що був веселий і раптом така зміна.