Розділ ХVІІ

Почали вечерю вони в чудовому місці. Вона обходила весь будинок. Але , як зрозуміла щойно, було місце якого вона не бачила. Він завів її у свою кімнату, вивів на таку ж терасу як і у неї, але звідси ще був хід по сходинках у вежу, ніби старовинної фортеці.

- Тут так гарно! Я бачила з вулиці цю вежу, але не думала, що вона така простора!, - здивувалася Аліна.

- Я хотів вразити тебе! Тут кращий краєвид, ніж з твого вікна. Ти можеш бачити яскраве місто з цієї висоти, Босфор і його мости. Я вже давно тут не був!

- Вражаючий краєвид! І небо! Воно ніби відсвічує тими ж вогнями, що мости і місто! Вмієш вразити! Дякую.

- Пропоную смачне вино. Я не запитав,  яке ти любиш. Тому ось так, - на столі стояли келихи і Емре наливав у них червоне вино.

- І тут ти вгадав, - стримано відповіла. Аліна не любила ніякого вина, як і ніякого іншого спиртного, хоч у своїй роботі приходилось з цим мати справу. Але хотіла підтримати гарний настрій цього дня.

- Щось мені підказує, що не дуже я і вгадав!, - весело промовив, без тіні образи.

- Вибач, але я просто до будь-якого спиртного ставлюсь прохолодно.

- В той день, коли ми з тобою перший раз зустрілись, - він почав розмову і підійшов до неї, обійняв за плечі. Вона відчула дотик і від раптовості знову здригнулася.

- Не лякайся. Я ніколи не завдам тобі шкоди. В той день, коли побачив твої очі, той твій погляд…Він був особливий! Я пізніше зрозумів, що ти впізнала мене, але зразу…  Перед цим у мене стався інцидент з п’яною росіянкою, і я собі заборонив так вільно спілкуватися з незнайомими людьми без охорони. Тому, сьогодні прошу вибачення, що так тоді…

- Ні, що ти! Я до цих пір не можу зрозуміти, як я там опинилася. Якщо чесно, то я вже бачила себе в той день поруч зі своїми земляками на дні Босфору. Але якась невидима сила підняла моє тіло на ноги і понесла …до тебе, вірніше під колеса твого автомобіля. Лиш диво врятувало …

- Ага, а потім зупинило серце! Ти хоч розумієш…, - він не міг підібрати слів. Вона мовчала. Перед очима той момент, коли відсахнувся від неї. Вона повернулась обличчям.

- В тому то й біда, що нічого вже не розумію, - це вже пошепки, українською. Боже, яка ж вона мила її рідна!

- Я  не розумію ! Можна?, - вона просто заплющила очі.

І розплющити їх не було ніяких сил.

- Навіщо?

- Що?

- Ти це навіщо робиш?

- Щоооо?,- він відверто сміється і хапає її на руки.

- Чому ти мене провокуєш на поцілунок?

- Я? Це я провокую?

- А що ж я?

- Коли ти заплющуєш  очі, я - як справжній принц, хочу поцілунком розбудити свою принцесу!

- Свою? Принцесу? Це ти вже перестарався!, - і вони весело розсміялися.

  Питання на деякий час залишилося закритим для обговорення, але відкритим для обдумування.