Розділ ХІV

  Незабаром у вітальні запахла ялинка. Невеличка пухнаста красуня наповнила весь дім своїм ароматом , звеселила і створила атмосферу свята. Аліна заборонила собі щось згадувати, вирішила жити у цьому моменті. Вони прикрасили ялинку і вже чаклували на кухні. А там було все просто, бо Емре замовив багато всілякої смакоти і вдвох вони дуже швидко з усім розібралися. Зрозуміло, що в більшості своїй страви були традиційної місцевої кухні і тут поводирем був господар. Але інколи він ловив себе на здогадці, що вона непогано справляється, чудово сервірує. Аліна вловила його допитливі погляди.

- Не дивуйся. У своєму попередньому житті я була ресторатором. У мене три освіти і мій хлопець був турок.

- Я вражений! От звідки ти знаєш і умієш з цим упоратися!Хто він?

- Можливо, колись розповім…, - протяжно з сумом промовила і Емре все ж встиг помітити блиск в її очах. Значить ще болить - подумав.

 Йому найбільше хотілося почути від неї , якою є її країна. Запитав своєю турецькою. І коли почув її відповідь також турецькою всі пазли склалися до купи. Він підійшов і обійняв її, висловлюючи співчуття і повагу. Розумів у деякій мірі її поведінку. Дещо про неї він  уже знав. Але…Ой, ще як багато він про неї не знав!

  Згадав, як спостерігав у камеру її плач, як інколи клала на стіл не одну, а декілька тарілок і знову плакала. Отже, когось втратила. І тепер він знову радів з того, що не полетів до батьків на Різдво. Чомусь його тягнуло сюди. І не марно. Вона не буде одна. Думав буде важко, а вийшло все дуже легко. З нею було легко і цікаво! Здається вона прийняла його дружбу і захист. І вже , коли вона накрила стіл для святкової вечері, він не здивувався лишній кількості посуду на столі. Здивувала його страва: смачна, солодка з маком.

  Україна. Вона – українка. Розповідала про війну, про історію в якій була і росія, і його Туреччина ще у давні часи. Нагадала йому про те, що сорок років правила його країною українка Роксолана поруч із султаном Сулейманом. Розповідала про страхіття, які чинить зараз росія в її країні, про справжні причини теперішньої війни, яких не розуміють люди в інших країнах. Але про себе нічого. Він не питав. Беріг. Настане час – розповість.

  Вони сиділи довго та розмовляли після смачної вечері. Вона насолоджувалася тишею. Розпалений Емре камін, тріскотіння дров у ньому, тепло , що зігрівало, навіювало спокій.

- Дякую тобі за таку можливість жити в тиші. У моєму домі вже багато років  я її не чула. Та й дому вже немає…

- І я тобі дякую. Це мій перший дім. Я його придбав після того, як тут було відзнято кілька епізодів. Сподобалось дуже місце і сам будинок. За нього тепер уже всі забули, бо я придбав собі новий внизу…ну ти його бачила. Так що тут тобі буде спокійно. Можеш жити тут скільки потрібно тобі буде, - він поправив у неї на спині плед, яким вона була накрита і зовсім не думаючи , залишив свою руку на її коліні. Відчув, як вона здригнулася і стислася , ніби пружинка.

- Я вже піду. Тобі , мабуть, потрібно відпочити, ти ж з дороги і зразу до роботи, - вона не знала, що Лейла дещо йому розповіла. Він розумів, що своїм дотиком спровокував поганий спогад.

- Гаразд. Але я ще маю справу, тому на годинку поїду в місто. Вибач, якщо я зробив щось не так. З тобою дуже добре. Я живу сьогодні тут, у цьому будинку, ніби паралельне життя. Про яке ніхто не знає. Воно тихе, спокійне, справжнє. Менше всього я хотів би, щоб тобі було боляче або , щоб ти сумувала.

Він провів Аліну до її кімнати, вона відчинила двері і зойкнула від здивування. На її столику біля дзеркала красувався великий букет жовтих троянд.

- Коли ти встиг? Звідки ти…дізнався, що мої улюблені жовті?, - вона була спантеличена побаченим і від переповнення емоціями, не стрималася і повисла у нього на шиї. Він чув, як стукотить її серце, вона шепотіла на вухо слова подяки і він вже відчував , що комір його сорочки стає мокрим. Але йому чомусь хотілося так стояти і тримати її в обіймах. Його серце також було неспокійне.

  Емре вийшов у двір і підняв голову на її вікно. Вона сиділа на підвіконні у своїй кімнаті. Він помахав їй рукою, вона приклала свою долоню до шибки і так тримала, ніби промовляючи « повертайся, я на тебе чекаю». Вони дивилися одне на одного і думали кожен свою думку. За останні кілька днів, що він спостерігав за нею, якось звик, ніби знайомі вже багато часу. Стоячи зараз під вікном, чітко зрозумів, що , якби прийшлося вибирати між веселою вечіркою у колі давніх знайомих і цим тихим раєм, обрав би друге. Він активний, веселий, товариський, але зараз розум підказував інше. « Невже старію? Став сентиментальним. Незнайома жінка зі своїми проблемами розбудила у мені якесь дивне почуття. Це просто дружба, просто співчуття, просто бажання допомогти?»

  Аліна вдивлялася в знайомий силует. «Це все зі мною? Чому так довіряю цій людині, ніби знаю його все життя? А якщо він працює на ті служби? А якщо здасть всю інформацію про мене їм? Ні, не вірю. Його очі…я їм вірю. А що я втрачаю? Я б могла давно вже не жити…ще там… А потім тут…Але живу. Завдяки його наполегливості. А ще…він завжди їй подобався. Нагадував Алі. У нього пів планети закоханих жінок. А він сьогодні біля неї! Повертайся швидше! Я вже сумую…»

 Вона не дочекалася , лягла на ліжко і заснула. Події цілого дня виснажили і заколихали її красивим, тихим і спокійним сном.