Розділ ХІІ

Похід по будинку - як статистика. Мозок усе фіксує, серце втрачає спокій, душа ще затерпла, свідомість ще гальмує.

   І лише, коли залишається одна, свідомість дає про себе знати. Мабуть вперше отак, навзрид, ні від кого не крадучись, вона дозволила вирватися своєму болю на поверхню. Це був плач осиротілої дочки і сестри, яка не змогла похоронити рідних своєму серцю людей, не змогла оплакати найбільшу свою втрату. А ще… втрату себе. Адже і себе вона похоронила дивним способом. Тільки ця могила якась золотою виявляється. Ніби вона є , а ніби її і не існує. Хтось тримає її у золотій клітці, але задля якої мети? І, якщо ще вчора їй було все байдуже, то сьогодні вже у неї виникають питання. І це означає, що вона жива. А живі не існують, вони борються. З ким їй боротися за своє життя прийдеться? Якби знала…

  І тоді вона вирішила для себе: жити , адже Господь не дав їй загинути, знайшов для неї це місце. І воно їй подобається. А що буде далі? Наперед загадувати не буде!

  Перша ніч була тривожною. І світло у вікно, і завивання вітру, і інші звуки лякали її. Сон насичений був уже традиційно болючими моментами, а тут ще в період безсоння добавилися інші страхи. Тому вранці почувалася втомленою. А ще більше спочатку якось не дратувало, але тривожило, що сама в чужому домі повинна  давати була собі раду. Раніше була Лейла, інші працівники у будинку. А тут великий дім і вона в ньому одна. Так роздумуючи прийшла до висновку, що все ж самій буде також спокійно, що вона звикне. А що дім чужий, то очевидно так потрібно. Чи то  Всевишньому, чи то комусь іншому...

  В роздумах забрела на кухню , знайшла каву і кавомашину. Знайшла продукти для сніданку і почала чаклувати. Вона любила кухню! Саме через це перше, що попросила у батька , це  допомогти організувати своє кафе. Воно було чудовим, у ньому завжди було повно молоді. А потім ще… А згодом відкрила свій ресторан і готель. Бізнес працював, розвивався…чомусь згадалося, як планували з Алі відкрити спільний ресторан… І перші прозорі краплі упали у чашку з кавою. У неї було активне насичене життя, широке коло спілкування в реальному і віртуальному світі. Сьогодні вона одна-однісінька. Без друзів, без будь-якого зв’язку. І знову полилися сльози.   

  Але потрібно жити… Тому вона повільно бродила по будинку і вивчала його. Так промайнуло багато днів.

  Поступово вона звикала і  ранки вже не були такими самотніми і незвичними. Як зазвичай попила кави, не оминула і басейну. А потім швиденько обійшла свої рослинки, привіталася з ними, заглянула до кожної, це створювало їй настрій. Десь о десятій їй принесли , як завжди і вона вже за кілька днів до цього звикла, свіжі продукти. Так як вона їла дуже мало, то здебільшого старі продукти всі забирали. Хто? Чому? Для чого? У неї було тисячу питань, але вона мовчала. Просто жила.

 Що тішило найбільше, то це телевізор. Вона хоча б щось могла дізнатися про те, що діється в Україні. Аліна знайшла відповідні канали, де знаходила новини. І ніхто тут їй не заважав.

  Аж раптом одного ранку двері вхідні повідомили, що хтось зайшов у будинок.

У вітальню зайшов чоловік. І це був…