Розділ ХІ

І він подумав.

- Лейло, перевезеш незнайомку у мій будинок на галявині. Вона буде жити там. Там буде охоронець. З ним я вже про все домовився. Тобі завдання: все їй там показати і дати зрозуміти, що вона буде одна. На деякий час. Поселиш її у гостьовій з терасою.

- Це на верхньому…

- Так. Зроби це найближчим часом.

 Емре хотів розгадати цю загадку. Кругом, де це потрібно, було налаштовано камери. Телевізори у полі зору камер. Це мало допомогти у пошуку відповідей на багато запитань.

   Аліна спочатку здивувалась, що їм потрібно десь їхати. Адже вже звикла тут. І їй подобалось. Навіть звикла, що не сама у кімнаті. Що поряд чоловіки, які інколи поглядають на неї, а для неї це було нестерпно. А тепер Лейла , допомігши зібрати речі, кудись її везе. Але згодом заспокоїлась. Все на світі тимчасове. І таке затишшя, мабуть, також. Вона ж пам’ятала звідки її забрали…

  Вони  підіймалися високо в гори. Авто зупинилось  десь серед лісу. Так  їй здалося.  Але , коли повернула голову вліво…Побачила чудовий краєвид. Це було, як на картині! Навкруги ліс, а до будівлі, що височіла вдалині на великій галявині, вела вузька дорога крізь два ряди чудових кремезних дерев. Це були не дуби, але щось подібне. Лейла попросила її вийти з машини. Вона вийшла і вони зупинилася на краю шляху до тієї казкової будівлі. Чомусь Аліна згадала казку про дідову і бабину дочку: « її відвезли у ліс, мабуть залишать саму і вона буде проситися у той будинок для порятунку». Між тим, вони обидві стояли і дивилися на той будинок, ніби не могли вирішити, що ж робити далі... Потихеньку почали пролітати сніжинки. Середина грудня високо в горах трішки інакше виглядала, ніж внизу біля моря.

  Нарешті Лейла легенько підштовхнула Аліну і тепло посміхнулася, мовляв, не лякайся. Взяла її під руку і повела цією казковою дорогою. Чим ближче вони підходили, тим величнішим і казковішим ставав цей будиночок. Це була ніби маленька фортеця а чи замок. У порівнянні з попередньою будівлею, досконалої сучасної архітектури з панорамними верандами і терасами, це було щось ніби середньовічне. Від того навіювало спокій і затишок.

  Їх пропустив у двір охоронець. Лейла з ним про щось домовилась і вони продовжили подорож у цю казкову будівлю. Слідом у двір заїхав автомобіль. Тут було так вузько, що тільки один автомобіль і міг проїхати тією дорогою, а тим більше в’їхати у ворота. Автомобіль шанобливо зробив круг навколо красивої споруди посеред двору і зупинився перед порогом. Водій дістав валізу і тепер Аліна розуміла, що вона залишиться тут. Чому? Що тут на неї чекає?

   Чи було їй тривожно? Було. Вона трішки вже звикла до того , що ще живе. Що життя може бути іншим. Врешті, стала вірити у те, що ,можливо, і шукати її ніхто не буде. І знову якась зміна. Але роздуми кудись поділися, лишень вони зайшли у приміщення. Описати можна було одним словом – затишок. Спокій і тиша. Лейла провела Аліну по всьому будинку, заглянули у кожну кімнату, кожну комірчину. Навіщо? А потім Лейла дала зрозуміти, що  крім неї, Аліни, тут нікого немає. На малюнках вона їй пояснила, закреслюючи або ставлячи плюси, що потрібно буде робити їй, коли залишиться одна. Виходило, що їй залишалося просто тут жити . У її розпорядженні кухня з продуктами. Вся необхідна техніка. Лейла підвела до телевізора і подала пульт у руки Аліни. Та зрозуміла. Підвела до стелажів із книгами, читання також входило у її життя.

       Аліна підвела Лейлу до вікна і показала пусте підвіконня. Та зрозуміла. Взяла її за руку і повела в кінець коридору. Відчинила двері і подих тепер уже перехопило Аліні. Зимовий сад. А поруч басейн. У ньому вода. Тепла. В Аліни тисяча запитань, але дивлячись на Лейлу, вона розуміє, що і та здивована. У будинку,в якому ніхто не живе,теплий басейн. Отже, її тут чекали. На обличчі Лейли загадкова посмішка.

  Аліна зрозуміла для себе головне: у будинку вона буде одна, і що основна її робота – це догляд за рослинами. Чому? Хто цей казкар, що намагається написати казку для неї?