Розділ VІІ

     В той час Борис переховувався у відомій лише йому схованці. Події останніх двох днів змушували його якось діяти уже без підказки батька. Батько був «на підвалі». Борис також там провів одну добу. Але вчора Матвєй пообіцяв, що відпустить їх обох, якщо той принесе паспорт Аліни. З батьком порадитись не міг, бо вже був за межами підвалу. Аліні про таке годі й казати. У будинку Аліни він знав все. У неї було два сейфи. Один на видному місці, а інший потаємний. Там і були її документи, гроші й коштовності.

- Принесеш паспорт Аліни, відпущу обох. Не принесеш – батька закопаєш власними руками, а потім ляжеш і сам поруч.

  Що мав робити? У Аліни був ще закордонний. Тому вирішив ризикнути.

- Молодець! Я знав, що ти боягуз! Тепер Алінка моя! І все моє!

  Поки Матвєй тішився ілюзіями, Борис зрозумів усе. Мить – і його не стало у кабінеті. Молодий і спритний, такий, що знав кожну шпаринку у своєму місті, він щодуху домчав, петляючи, до своєї схованки. І ось тепер перед ним два завдання : врятувати батька, розповісти все сестрі. А потім придумати як діяти далі. Наші вже обступили тісним кільцем місто. Окупанти різними шляхами тікають, грабуючи й вбиваючи. Знав би ти, виродку, який я боягуз! Що ми робили з батьком, щоб ти тепер готувався до втечі! Але зараз нІколи про це думати, потрібно шукати сестру.

   Його ніби якась невидима сила виштовхнула зі схованки. Уже сутеніло і він манівцями добрався до її будинку. Авто сестри у дворі. Отже, вона вдома. У вікнах верхнього поверху було темно, натомість внизу… Так, там уже добре розгоралось полум’я. І він щодуху кинувся до будинку. Каменем вибив у підсобній кімнаті вікно і в лічені секунди був у кімнаті сестри. Кликав, не обзивалася. Дим густим і їдким привидом підіймався на верхній поверх. Ліхтариком телефону він присвітив собі під ноги, щоб побачити за що зачепився. Там не мало б нічого бути. Біля ліжка чомусь лежала постіль. Дивно! Він її зачепив рукою і потягнув на себе. Алінка! Він вмить зрозумів, що тут сталося. Пульс? Є! Слабкий, але він є! В першу мить хотів схопити на руки й бігти, але потім згадав, що без документів будуть проблеми. З потайного сейфа забрав у сумку все, забрав ледь живу сестру і покинув будинок запасним виходом. На роздуми було мало часу, тому перше, що спало на думку, це заховатися тимчасово у подруги Аліни Тетяни.

   Шлях подолав швидко, адже був міцним і здоровим молодим парубком. Алінка спроквола стогнала і це його мотивувало. Місто було у суцільній темряві, назустріч також траплялися ті, хто не бажав, щоб його розгледіли в темноті. Чи свій, чи ворог? Ніхто нікого ні про що не мав наміру запитувати. Це був час, коли у суцільному хаосі кожен прагнув якось вижити.

- Це таки трапилося, - з жахом вигукнула Тетяна, коли побачила на руках у Бориса скривавлене тіло сестри.

- Допоможеш?, - попросив її Борис втомленим від пережитого  голосом, коли нарешті Тетяна все ж зрозуміла, хто проситься в її оселю у цей непевний час, і відчинила двері.

- Заходь, ми повинні це зробити. Це той гад знову зробив?

- Чому знову?

- А ти не знав? Вона нічого не розповідала?

- Ні, ніколи. І батько теж мабуть нічого не знав. Інакше ми б його давно завалили. Але нам забороняли. Він мав постати перед судом, як злочинець.

- Хто забороняв?, - здивувалася Тетяна, уміло обробляючи рани, вправними рухами звільняючи тіло від рештків одягу.

- Я не можу зараз багато сказати, ще на це прийде час.

-  То ти, хлопче, причетний якимось дивом до отих нічних подій?

- Зараз не про це. Ти скажи, Алінка виживе?

- Будемо надіятися. Я не знаю, що там із внутрішніми, але зовнішні я підремонтую. Вона як зможе щось сказати, тоді ми зрозуміємо, що робити далі, - Тетяна обробила рани, переодягла в теплий одяг тіло, бо людиною це було важко назвати.

   За той час, поки Тетяна поралася біля тіла, до Аліни повільно поверталася свідомість. Вона уривками вже чула розмову. Кілька уколів, теплий одяг, тепле питво, що умудрилася подруга якимось чином влити їй до рота, зробили свою справу. Молодий організм почав оговтуватися.

- Таню, дякую тобі за поміч, що не злякалася і впустила до себе. Я можу тебе попросити, щоб вона залишилася у тебе ще на деякий час. Мені потрібно ще витягти якось батька.

- Витягти? Звідки?

- Матвєй тримає його  «на підвалі». Довга історія. Але , якщо я не дістану його, він уб’є. Погрожував покласти нас обох,- він коротко повідомив історію з паспортом Аліни.

- От гад! Він таки планував офіційне одруження. Але Алінка , мабуть, відмовилася. За що й поплатилася.

- Швидше за все. Тому я повинен витягти ще батька!

- Борисе, але це ж нереально, там же охорона!

- Я повинен це зробити,- наполягав і благав Тетяну, щоб відпустила, бо та очевидно боялася залишатися сама.

- Не йди…,- почули вони кволий голос, більше схожий на шепіт.

- Алінко, рідна, ти нас чуєш?

- Не йди … він убив…батька, - вона промовляла з кожним видихом, через силу. Очі, або те, що мало б бути очима, вона розплющити не могла. Спроквола ворушила пальцями руки. Борис вчепився в її руку, ніби як в останню надію.