Розділ V. 2.

Батько не приїхав і наступного дня. Не брав слухавки. І зателефонував аж через кілька днів.

А ще… Вона згадала, як він повідомив, що Борис потрапив у ДТП.

Одного дня ,ближче до вечора…дзвінок.

- Доню, Борис…

- Що? Не мовчи… що з ним?

- Він… він у ДТП.

- З ним… все гаразд?

- Більш-менш.. але справа  не в цьому..

- А в чому?

- Доню, можеш приїхати до мене?

- Гаразд, їду

  Вона приїхала і почула повну версію подій. Слава Богу, з братом не було особливих проблем. Проблеми були з  нею.

- Щооо? Так і сказав?, - вона не могла ще переварити того, що почула.

- Так, доню. І здається у мене немає виходу.

- Що ти хочеш сказати?

- Він заслуговує смерті вже зараз, а не колись потім.

- Тату, не смій! Він знищить нас усіх. Він цього хоче. Я йому також не потрібна. Йому потрібен твій і мій промисел. Він сказав про це відверто. Давай краще чекати. Що чути з фронту? У нас є надія? Є у нас час?

- Наші вже близько. Але фронт, доню, справа нестабільна. Нам потрібно сьогодні вирішувати, тут і зараз.

- Борис де?

- З ним усе гаразд. Невеликий струс. Я його зараз поїду заберу з лікарні, щоб вночі був удома.

- Тату, скажи, ти ведеш чесну гру? Ти ж не співпрацюєш з окупантами?

- Сьогодні вести чесну гру неможливо. Але з окупантами я не співпрацюю, щоб вони згинули до одного! Тут будь спокійна!

- Гаразд. Я додому. Зателефонуй мені, коли забереш Бориса.

- Будь обережною, доню. Цей виродок на все здатен!

- І ти , тату, бережи себе! ДТП з Борисом справа його рук. І це не була випадковість.

    А через кілька годин у її дім знову вломився Матвєй. Зухвала морда і перегар , що нісся від нього, не віщували нічого хорошого.

- Ну що, «кохана», готова? Ти ж бачиш, я не маю наміру гратися. Якось нІколи!  Через тиждень ми зіграємо весілля. У твоєму ж ресторані. Ти будеш щасливою нареченою. І красивою! То ж придбай собі гарну сукню. Будуть журналісти. Все таки я тепер велика пташка! Фотки мої побачить весь світ!, - його розпирала пиха, а її ненависть.

- Ти впевнений, що так і буде?

- Впевнений! На всі сто! А інакше твій рідний братик сяде за грати. І надовго! А там… 

- Не смій!, - вона замахнулася, але він її руку так міцно вхопив, що здалося має її відломити. Вона скрикнула.

- Отож-бо! Ти вже забула?, - він єхидно закихкотів, очевидно натякаючи, як ґвалтував тоді.. Вона готова була вбити його .

- Забула? Ненавиджу! На пику твою дивитися не можу, - вона вкладала в кожне слово всю свою лють, але розуміла, що тільки диво може врятувати її.

- А на цю пику ти можеш дивитися?!, - він починав лютувати і вже готовий був іти на бій з телевізором, на екрані якого знову весело сміявся своїм чудовим сміхом головний герой – відважний і сміливий.

- Тобі до його розуму і таланту тисячу років польоту!, - встигла вигукнути у відчаї… і полетіла сама.

  Це було не тисячу років, але приземлення було важким. Вона впала на диван і відчула страшний біль у голові. Тієї ж миті його важке тіло накрило її зверху. Вона задихалася, але лють , біль і ненависть були такими сильними, що вона змогла завдати йому нестерпного болю і втекти. Одяг розідраний, з обличчя юшить кров, до запаморочення болить голова, а ноги несуть подалі від свого будинку. Деякий час почекала, чи не шукає її, а потім тихенько постукала у вікно до подруги. Та працювала лікарем у місцевій лікарні. Обидві боялися наслідків, але Тетяна все ж надала їй допомогу. І лише тоді дізналася правду від Аліни.

- Я чула вже про те, що ти виходиш за нього. Не вкладалося якось це у голові.

- Ну от, ти тепер знаєш правду. Чесно, я не можу придумати , як цього уникнути. Єдина надія…

- На прихід наших, так?

- Так. Але до того може статися все, що завгодно.

- Аліночко, я зараз запитаю тебе як лікар. Тоді, коли те сталося, він же не думав про захист?

- Ти про що? Який захист? Ця тварина взагалі далека від таких думок. Там лише інстинкт.

- Але ж ти…

- Так, але то вже було наступного дня. Ти ж знаєш, я після Алі ні з ким не мала стосунків. Тому в аптеці купила цілу упаковку протизаплідних. Змушена пити. Чи допоможе?

- Будемо надіятися. А почуваєшся як?

- Ще рано почуватися якось. Ох, Таню, мені здається закінчиться все тим, що я його просто чимось уб’ю. У мене  немає іншого виходу. Я , як якась остання…, ношу з собою цілу упаковку протизаплідних, бо воно ж може накинутися будь-коли і будь-де.

  Вони обидві розуміли всю безвихідь цієї смертельної ситуації. З чийого боку лише швидше станеться розв’язка? В той вечір наплакалися обидві.