Розділ ІV

Біля неї постійно чергує медсестра. Приносить їжу, ліки, намагається спілкуватися з нею за допомогою жестів. З нею поважно спілкуються лікарі та інші медсестри. Вона цілодобово у палаті, виходить лише у рідкісних випадках. Хто ця жінка? Аліна стала прислухатися до розмов, але здебільшого вони на турецькій. Аліна не знала цієї мови достатньо, Алі навчив її лише небагатьом розмовним фразам, знала лише деякі слова.

 Одного дня до палати зайшов зовсім інший лікар і розмова відбувалася англійською. Працював турецький перекладач. Аліна зрозуміла тоді, що жінка ця врятувала її, а лікаря цього викликали для консультації, бо не могли зрозуміти чому вона не розмовляє і що з цим далі робити.  Оскільки Аліна знала чому вона не розмовляє, то це питання її не тривожило. Тривожило інше. Хто ця жінка, що чергує весь час біля неї?  Очевидно, що й оплата здійснюється нею. А інакше б з якого це дива приїхав на консультацію англомовний лікар?   Бути вдячною їй за те, що врятувала, що продовжує лікування? Якось не в’язалося все до купи! Навіщо лікуватися, якщо немає заради чого жити? Ох, клята війна, що ти зробила з моєю країною, що ти наробила мені!

  Настав день, коли.... Двері палати відчинилися і зайшов той, під колесами якого мало б у той день скінчитися її життя. Але  не сталося. Босфор чомусь також був проти. Жінка, що врятувала її, привітно зустріла його, привіталася, вони обмовилися кількома словами й вона вийшла.  Він підійшов ближче і сів на стілець біля  ліжка. Пильно вдивлявся  в її очі. І усміхався. Вона не витримала. Відчула, що туманяться очі, тому заплющила їх. Чому він прийшов сюди? Як він її тут знайшов?

  Відчула, як він обережно торкнувся її руки. Це було занадто! Серце, що недавно тільки ожило, мало знову не померло. Вона повільно вивільнила свою руку і намагалася зібрати пальці в кулачок, але не було сил. Долоня підло довго тримала відчуття тепла його рук. Він щось заговорив своїм приємним голосом, повільно, спокійно, ніжно. Вона розплющила очі. Сльозинки, що трималися під повіками, втекли з очей і покотилися по щоках. Він витер їх своїми долонями. Чому він усміхається?… Тоді її рука, що ще трималася в кулаці, розслабилася і пальці поволі вивільнилися з нього. Він зрозумів це як перемир’я. Тому її рука знову опинилася у його двох. Він щось говорив, але вона не розуміла. Мабуть, перепрошував, що мало не збив її своїм автомобілем. Хіба міг він знати, що для неї було б щастям померти під його колесами. І взагалі померти…Хіба міг він знати, скільки разів у її попередньому житті відбувалося скандалів з проклятущим Матвєйом через його серіали! Якби вона тільки могла йому все розповісти! Вона кволо усміхнулася. У відповідь він поцілував її руку і серце знову збилося з ритму.

- Побачимось!, - попрощався і пішов. До палати зайшла Лейла, з якою він про щось довго говорив біля дверей .  

А вона лежала і дивилася крізь вікно. На небо. Яке ж воно гарне! На тлі незабудкової сині білі пухнасті хмаринки, підсвічені сонцем. Вона ніби вперше бачила таку красу. А може й вперше? Після того, як намагалася померти… Господи, це ж за яким таким страшним сценарієм я живу? Той, через кого зазнала стільки болю, сьогодні рятує, дає змогу вижити! Через раптову здогадку стало геть зовсім зле. Ну хто ще може платити за неї ? Звідки він міг дізнатися, що вона тут?

***