Розділ ІІІ

    Вона молода і готова для звершень. У її голові райдужні плани. Щойно завершила навчання у Львівському закладі готельного і туристичного бізнесу. Це прекрасний додаток до її двох попередніх вищих освіт. Батько, власник великого деревопереробного бізнесу, допоміг створити  їй свій – тепер у її володінні лінійка харчових і розважальних закладів. На жаль, мама не дожила до її успіху, натомість вона свою сестринську турботу всю подарувала молодшому братові. Але щастя не буває вічним і одного страшного дня на територію їхнього Лиману заповзла російська нечисть. Тих страшних майже два місяці окупації вони гуртом витримали. Вистояли, бо трималися разом, як одна сім’я. Батько їх любив обох. Хоч і страждав бізнес, проте сім’я трималася купи. А потім радість визволення. Знову запрацював на відновлення бізнес, Борис – молодший брат, закінчив школу, вступив до університету. Життя продовжувалося, хоч і в постійній тривозі, бо ж поруч ще відбувалися бої за Сіверськодонецьк і Лисичанськ. Але … якими б важкими не були ці вісім років, страшніше того, що сталося у  цьому травні, вона собі й уявити не могла! Повномасштабне вторгнення докотилося і до її рідного Лиману. Раз  переживши окупацію, здавалося б мав би бути уже якийсь досвід і імунітет. Але ж ні! Стало набагато гірше. Жорстокість росіян перевершувала себе у порівнянні  з попередніми подіями. Вони залишилися відрізаними від цивілізації. Зник зв’язок. Умирало життя разом із загиблими людьми, разом із втраченими надіями, разом зі зруйнованим бізнесом. Але це було ще пів біди. Місто тероризувала нова російська окупаційна  адміністрація. Повернулися до влади ті, що втекли минулої окупації. Тепер вони відривалися по повній. Надолужували прогаяне.                

    Аліна мала свою історію стосунків. Той, хто колись торкнувся її серця, сьогодні уже не з нею. Винні були обоє. У тому, що більше любили кожен свою Батьківщину, кожен свою сім’ю. У них були різні віри, різні традиції. Але почуття було одне на двох. То ж розлучалися свідомо, але з великим болем. Батьки Алі кликали його, єдиного сина, повернутися у рідну Тузлу і керувати їхнім бізнесом. Батько Аліни просив повернутися її додому і зайнятися вихованням молодшого брата Бориса. Напередодні вони втратили маму, ланцюжок, що міцно тримав сім’ю, поки батько будував свій бізнес.  Навіть у соцмережах відписалися. На що надіялися? Що швидше забудуть одне одного? У неї не виходило. Він був єдиним її справжнім коханням. А тепер залишилася пустка. Так і жила. Теплими спогадами.

Але вона ще не знала, яка біда чекала на неї.

Новий голова окупаційної адміністрації не такий уже і новий. Той, хто  не зміг себе реалізувати у чомусь достойному в минулому , зміг прилаштуватися до окупаційної влади й тепер вирулював на всю міць своєї підлості, жадібності й жорстокості. Він знав усе і про всіх. Тому одним з перших кроків  вважав за потрібне відібрати бізнес у її батька й у неї. Цю проблему мав вирішити просто. Якщо, колись вона нехтувала ним, то тепер у його волі все виправити так, як він того хотів.

- Доню, хочу з тобою поговорити. Тут…така справа…

- Тату, кажи вже. Не тягни. Що трапилося на цей раз?

- Доню, які у тебе стосунки із цим Матвєйом?

- Це з яким, з цим адміністратором?

- Так, з ним…

- Ну, колись він набридав мені, але ж воно якесь недолуге і ніколи не подобався мені. А  що?

- А тепер…тепер він вимагає, щоб ти вийшла за нього…

- Щоооо?

- Так, доню..

- Ніколи, ніколи цього не буде!

- Доню, знаю. І я теж цього не хочу. Будемо викручуватися. Може наші скоро прийдуть і він знову зникне.

- Було б добре… Ти приїдеш?

- Так, незабаром.

  Вона тоді дуже вірила, що батько її зможе захистити. Але не зміг. Хоч і дуже хотів, але вона про те вже не дізнається.

 Матвєй не давав їй проходу. Наполягав на одруженні нахабно і зверхньо. Погрожував  і залякував.

- Ти ж сама розумієш, що я зроблю так, як захочу. Не захочеш добровільно, силою візьму. Все одно будеш моя. І бізнес буде мій!

- То тобі бізнес потрібен чи я?!,- вона ще думала, що зможе по-людськи з ним розмовляти.

- І ти  й бізнес!, - він задоволено розсміявся своїм диким реготом.

  Вона з відчаєм зрозуміла у ту хвилину, що небезпека нависла над її головою аж надто реально. І невідворотно! Втекти! Але куди? І як? Але спробувати потрібно…І вона спробувала.

   Її  затримали на блокпосту, привезли прямо йому в руки. Чергові погрози, а потім… Зґвалтував жорстоко, без тіні сумніву у своїй безкарності.

- Тепер ти моя, залишилося оформити документально. І ми це зробимо дуже швидко.

- Ні, ніколи!, - з огидою спробувала захищатися.

- Ага, значить це буде ще швидше. Готуйся! А тепер забирайся звідси!

Вона приїхала додому, але розповісти батькові не змогла. А може потрібно було б?