Розділ 27 Завершальний.

- Коли вона вже прокинеться? – крізь сон Соломія почула голос Каті.

- Надіюсь, що скоро, - тепер вже говорив Марк.

- А якщо не скоро? – Соломія намагалась відкрити очі, але було дуже важко це зробити.

- Ти зараз вийдеш звідси, якщо будеш таке питатись. Я тут і так місця собі найти не можу, - злився Марк, а Соломія нарешті змогла розплющити очі.

- Оооооооооооооо, - закричала Катя, - як ти? – набігла на неї одразу подруга, обнімаючи.

- Дай їй простору, - Марк відчепив від дівчини свою сестру, відсунув її вбік і сам поліз обнімати Соломію.

- Знов лікарня? – запитала очевидне питання дівчина, стараючись зібрати сили до кучі.

- Пам’ятаєш, що сталось? – подав Марк їй склянку води.

- Так, але як я врятувалась? Останнє, що в моїй пам’яті -  це те, як намагалась відстебнути ремінь безпеки.

- Марк тебе врятував, - викрикнула емоційно Катя.

- Та тихо ти, не кричи так, - шикнув на неї Марк.

- Як ти дізнався, де я?

Марк подивився в підлогу, не маючи бажання говорити про це.

- Я розкажу, - подала знову голос Катя. – Як тільки ти поїхала з Вадимом, то Марк, не стримуючи себе від ревності…

- Можеш не додавати своїх деталей? – перебив її Марк.

- Та без них не так цікаво, - відмахнулась від нього сестра, а Соломія слабо посміхнулась.  – Так от, він настільки сильно ревнував, що сів у машину і поїхав за вами. Запідозрив щось погане, коли догнав вас і помітив, що машина Вадима стояла біля кладовища. Він зупинився далеко і вже вийшов з машини, але побачив, що ви вертаєтесь назад, тому призупинився. Звичайно, не хотів, щоб ти думала, що Марк тебе переслідує, - хіхікнула Катя. – Та Вадим так швидко посадив тебе назад у машину і одразу набрав швидкості, що мій братик не встиг до вас дійти, тому поїхав за вами. Все таки, дуже пощастило, що Марк взагалі за вами поїхав. Якби не це, то навіть боюсь уявити, що було би.

- То мене врятував ти? – вдячно подивилась Соломія на Марка, він просто кивнув. - Як?

- Та нічого особливого.

- Ой, та не прибідняйся. Все за тебе треба розказувати, - фиркнула Катя. – Як тільки ви впали у воду, Марк героїчно побіг пригати у воду, спасати свою принцесу. Витягнув тебе з води, врятував тебе поцілунком. Як у фільмі просто.

- Як ти можеш про таке такими словами розказувати? – злився на свою сестру.

- Так ти сам мені так розказував, - обурилась Катя, -  ну добре, я трошки добавила свого, але суть то одна.

       Поки вони сперечались, Соломія подумала про Вадима, що сталось з ним, бо про нього ні словом не промовились. З одного боку вона боялась про це дізнатись, а з іншого було дуже важливо знати.

- Як Вадим? – тихо спитала вона і одразу стало дуже тихо.

- Навіть не питай за нього, я його ледве сам не вбив, - розізлився одразу Марк.

- Значить він живий? – з надією спитала Соломія.

- Він в поганому стані, бо сильно вдарився головою, а також кілька переломів, але живий, - розказав про здоров’я Вадима Марк.

- Ти його витягнув з машини? – вона спитала, хоч і так догадувалась, яка буде відповідь.

- Так, добре, що встиг. Бо ще буквально кілька хвилин і було би вже пізно.

- Мааарк, - в Соломії потекли сльози з очей, - підійди до мене.

       Хлопець став біля неї, дівчина потягнула до нього руки, міцно обнявши, притиснувши своє обличчя до його живота. Він гладив її по голові, примовляючи:

- Тихенько, маленька, все ж добре. Зараз ще твої батьки прийдуть, вони якраз пішли купити щось поїсти. Я з тобою, поруч. Більше ніхто тебе не посміє образити.

- Дякую, що врятував мене, - вона голосно схлипнула, - і Вадима.

- За тобою потрібен постійний догляд, любиш ти потрапляти у різні пригоди.

- Занадто мило, не можу на це дивитись, - закрила очі Катя, але фото їх зробила перед тим, як вийти з палати.

- Не знаю, як я витримую з нею жити, - посміхнувся Марк, не перестаючи гладити Соломію по голові.

- Ви з нею похожі, - підняла на нього погляд.

- Я такий радий, що з тобою все добре, - він дивився на неї, повільно нахиляючись, з диким бажанням поцілувати її губи.

        Коли залишались якісь міліметри до поцілунки, голосно відчинились двері і увійшли батьки Соломії. Марк не встиг відскочити від дівчини настільки, щоб вони нічого не помітили.

- Упс, ми, здається, невчасно зайшли, - дуже широко посміхалась мама Соломії.

- Мам, не говори дурниць, - засоромилась дівчина.

- Як ти почуваєшся? – вони її по черзі обійняли, - сьогодні вже будеш вдома.

- Все добре, не переживайте, - заспокоїла їх.

- Дякую тобі, - потиснув Маркові руку батько Соломії.

       Вже через кілька годин Мія лежала на своєму ліжку, згадувала всі події, що стались, відчувала себе дуже жахливо. Їй було дуже шкода дівчину Вадима. Вона розуміла, що в її смерті точно не винна, проте мучили слова хлопця, який запевняв, що це все через неї. Хотілось забитись у куточок і виплакатись. Всі думки з’їдали із середини, не даючи спокою. А також Соломія була надзвичайно сильно вдячна Маркові за те, що він не тільки врятував її, але й витягнув Вадима. Хотілось його обнімати, цим самим показуючи наскільки сильно завдячує йому. Але не наважувалась ні написати, ні подзвонити, ні піти до нього. Перед цим всім вона йому й так багато наговорила, а хотіла би забрати ці слова назад. Як би вона весь цей час себе не переконувала, що ця перша любов до Марка пройшла, та кожного разу у його присутності сердечко билось швидше. Скоріше всього, Соломія просто хотіла провчити його, показати таке ставлення, яке було до неї з його сторони. Таким чином, самій забути його і відпустити. Але нічого не получилось, сталось тільки те, що вона ще сильніше в нього закохувалась. Тепер вона це розуміла чітко, без сумнівів. Але от як з цим бути? Розказати Марку? Ні, такого вона точно не буде робити перша. Стільки разів намагалась раніше, та все було марно і без результатів.