Розділ 24

Крізь віконця в будиночку на дереві пробивалось світло від сонця, яке от-от сідало за горизонтом. Звучала спокійна музика, від чашки з чаєм йшов приємний аромат різних трав, чувся шелест кожної перегорнутої сторінки, яку читала Соломія. Цього разу вона вибрала книжку "Грозовий перевал",  який любила перечитувати знову і знову. Особливо, коли в голові творилося щось незрозуміле для неї, коли важко було зрозуміти свої почуття, думки, а також дії інших людей, особливо Марка, який останнім часом поводиться дуже дивно. Хоч все так же залишився самовпевненим та іронічним. Ті слова, які він сказав в машині, не виходили у дівчини із голови. Тому й старалась перебити їх, читаючи книгу. Вона чомусь не вірила йому. Стільки років чути одне, а тут в один момент він говорить зовсім інше. У всіх би появились сумніви щодо правдивості таких слів. Як би вона не хотіла заперечувати, сердечко підводить її та прискорює свій ритм під час таких фраз і близькості з Марком. 
Подивившись на годину, Соломія відклала книжку вбік, зробила ковток чаю і прикрила очі. Хотілось добре поспати, але сьогодні вона домовилась зустрітись з Вадимом, який після того дня, писав їй весь час, запрошуючи на зустріч. Соломія відмовляла 4 дня підряд, так як їй ще досі було некомфортно за ту поїздку до нього. От сьогодні, все таки, погодилась. Не буде ж вона уникати свого друга. Не встигла й посидіти п'яти хвилин, як почула звук машини, яка зупинилась біля її будинку. Виглянувши у вікно, побачила Вадима, який приїхав за нею, щоб забрати у кінотеатр. Залпом допила чай, який залишився, взяла сумочку, яка стояла біля виходу з будиночку і повільно почала злазити по сходах. Зрозуміла, що зробила помилку, взявши одразу взуття на каблуку, замість того, щоб вернутись до будинку переозутись. Важко було опускатися на такому взутті, вічно ноги за щось зачіплялися. 
- Брати каблуки, щоб посидіти в будинку на дереві? - з насмішкою прозвучав голос Марка десь збоку, якраз коли Соломія хотіла ступити на останню сходинку. 
Від несподіванки, що вона не одна, погано поставила ногу і полетіла просто у руки Марка, який встиг зреагувати, щоб її зловити. 
- Оце мені чудо з неба прилетіло, - прокоментував Марк, міцно тримаючи її біля себе, хоч вже і допоміг твердо встати на землю.
- Що ти тут робиш? - поцікавилась дівчина, бо він ніколи просто так не заходив до них. 
- Хотів тебе побачити і поговорити, а твоя мама сказала, що ти у своїй схованці, - він підняв свою руку, наблизивши до її обличчя і майже непомітно, великим пальцем провів під оком, витираючи вію, яка впала. Але палець не забрав. Дівчина дивилась на нього зачаровано. Вона вже й забула, що взагалі то спішить на зустріч. Зараз для неї був тільки цей момент. Коли вона відчула, як його палець ковзає вниз шкірою по щоці, доходячи до верхньої губи, а потім плавно на нижню. Голова у нього почала нахилятися ближче до дівчини. В неї було відчуття, ніби їй вирвали язик і заморозили, бо ні щось сказати, ні рухатись, не мала сили. Соломія дивилась на його красиві очі, довгі пухнасті вії, губи, які вже цілували її. Як тут втриматися, коли серце б'ється так скажено проти твоєї волі. До тями її привів звук телефонного дзвінка. Вона різко відскочила від хлопця, коли відстань між їх обличчями була дуже мінімальна. 
- Так, я зараз буду. Вже іду, - сказала вона Вадиму, який телефонував і чекав її. 
- Куди ти йдеш? - серйозно спитав Марк, який злився, що хтось перервав їм такий момент.
- Маю справи, - буркнула вона, картаючи себе, що дозволила так  наблизитись.

Дівчина пройшла повз нього, але зупинилась і через плече кинула:
- Більше не приходь до мене без попередження, - зробила паузу, - або краще взагалі ніколи. Тут тобі нема що робити. 
Після цих слів вона пішла так швидко, щоб якщо щось він не догнав її. Хлопець хотів піти за нею, але передумав. Боявся, що вона тільки розсердиться. 
Соломія підійшла до Вадима, який стояв біля машини і нервово крутив годинник на руці, дивлячись кудись убік. 
- Привіт, - привернула до себе увагу Соломія. Він одразу посміхнувся до неї, залишивши в спокої той годинник.
- Я вже тебе зачекався, сідай, - він відкрив для неї двері. 
Тільки дівчина сіла у авто, побачила як з її двору вийшов Марк і побачив їх разом. Обличчя в нього було явно незадоволене і сердите. 
Вадим теж помітив його, тому швидко завів двигун і погнав. 
- Спочатку заїдемо до мене, я забув забрати з собою деякі речі, які маю віддати потім другу, ти не проти? - дівчині не сподобалось це прохання, але нічого поганого вона в тому не бачила. 
- Добре, без проблем. Я тебе в машині почекаю. 
Він подивився на неї з посмішкою.
- Ти боїшся мене? - дивно було чути таке питання від нього. 
- Ні, просто ти ж туди і назад, - відповіла не дуже впевнено. 
- Можу і затриматись, тому підеш зі мною. Це буде недовго. Обіцяю, - погладив рукою її по голові, потріпавши волосся. 
Сьогодні квартира була більш прибрана, ніж минулого разу. Дівчина вирішила почекати його у вітальні. Вадим ж пішов у іншу кімнату, бо сказав, що ще повинен надіслати якісь файли. Соломія тільки не розуміла, чому він не зробив це перед тим, як зустрітись з нею. Пройшло 15 хвилин, їй вже набридло чекати. 
- Вадим? - покликала вона його, вставши з дивану. 
- П'ять хвилин і йдемо, - вигукнув він із кімнати, яка була щільно закрита. 
Дівчина вирішила пройтись квартирою, помітила привідкриті двері, згадала, що саме в цій кімнаті бачила фото, яке її так зацікавило. Вона зайшла усередину, але не його вже не було. Кімната була майже пуста, ніби тут ніхто і не живе. Стояли тільки меблі, які виглядали ніким давно не використані. Погляд зачепився за єдину річ, яка лежала на столі. Це був звичайний телефон, такий, який у більшості людей, такий, який був у неї попередній, що вона загубила. Вона хотіла його підняти, рука майже вже торкнулася холодного дисплею, але Соломія відчула дотик до свого плеча і смикнулася. Вона обернулась і побачила Вадима, який уважно спостерігав за нею, а в другій руці у нього був великий ніж. Він його тримав, міцно стискаючи у руці. Дівчина сильно насторожилась і навіть трішки перелякалась. 
- Що ти тут робиш? - спитав її тихим голосом. 
- Хотіла найти вбиральню, - сама не розуміла, чому збрехала йому. 
- Вона там, - махнув він рукою з ножиком в іншу сторону. 
Він помітив її переляканий погляд на ножик і вирішив пояснити. Підняв його вгору перед нею.
- Вирішив тобі фруктів нарізати, бо прийдеться ще приблизно 10 хвилин почекати, - посміхнувся він до неї і нарешті відпустив плече.
- Добре, - з полегшенням відповіла, а потім спитала те, що цікавило. - Чому ця кімната така пуста? 
- Я сюди майже не заходжу ніколи, - кинув він з майже непомітною дратівливістю.
- Ось, твій телефон тут, - дівчина хотіла йому передати його, але хлопець швидко обігнав її і накрив телефон на столі своєю рукою, потім запихнувши його в кишеню.
- А я його шукав якраз, - в цей момент подзвонив телефон Соломії.
Вони вийшли з тої кімнати, після чого він закрив двері. До Соломії дзвонила захекана Катя, яка майже кричала в телефон. 
- Міяяяяяяяяяя, мені треба твоя допомогааааааа, - нила Катя, - зараз, просто зараз. Прийдеш до мене? 
- Щось сталось? - занепокоїлась вона за свою подругу. 
- Ні, ну тобто так. Просто прийди будь- ласка.
- Я зараз не вдома, тому буду тільки приблизно через півгодини. Нормально? - Вадим, який стояв позаду, чув всю розмову і явно був незадоволений. 
- Так, чекаю тебе. Зразу підеш в мою кімнату, двері відкриті будуть.
Катя скинула слухавку, а Соломія обернулась до Вадима, щоб сказати те, що він і так по суті почув. 
- А як же фрукти і фільм? - спитав дурне питання у неї. 
- Іншим разом. Пробач, - вона підняла свою сумочку, попрощалась із засмученим хлопцем і вибігла з квартири.