Розділ 23

        Марк лежав у ліжку, згадуючи всі моменти, які були, коли він гуляв із Соломією. Дивився в стелю і несвідомо посміхався. Сьогодні вона його, звичайно, здивувала. Одягнула ті мішкуваті речі на себе для того, щоб стати непомітною і непривабливою в очах хлопця, а вийшло тільки навпаки. Виглядала вона аж занадто мило і затишно, якщо можна так сказати. Хлопець ніяк не міг зрозуміти себе. Як так різко може помінятись ставлення до людини, яку раніше навіть бачити не хотів, а тепер, як мала дитина, радіє зустрічі із нею. Він навіть не хотів, щоб вечір завершувався, але Соломія казала, що їй потрібно додому. Насправді, він знав, що це звичайна відмовка, бо вона старається його зараз уникати. Соломія хоч і хотіла показати свою невдоволеність, але аж ніяк не могла приховати радість від простої прогулянки. Усміхалась майже весь час, особливо, коли Марк не бачив. Він ж старався ці моменти не пропускати, бо коли вона дивилась на нього, одразу ставала серйозна. Були й моменти, які йому не сподобались. Наприклад, коли до Соломії подзвонив телефон, а тим, хто телефонував виявився Вадим. Дівчина говорила з ним і чомусь хмурилась. Йому було цікаво, що ж такого він їй говорить, що вона так реагує. Тому як тільки вона завершила розмову, Марк не витримав. 
- Що він хотів? – спитав, ніби йому насправді не цікаво. 
- Тебе це не повинно турбувати, - різко відповіла дівчина, - мені потрібно піти. 
- Куди? – його це обурило, зараз він точно не збирається відпускати дівчину до якогось незрозумілого Вадима. 
- Я маю перед тобою звітуватись про свої плани? Хотів погуляти? Я з тобою погуляла. Мені здається, ми про це домовлялись, - вона виглядала сумною і трішки злою. 
- Мені мало просто погуляти, я хочу більшого, - признався хлопець. 
- Марк, - втомлено потерла вона перенісся, - я цього хотіла дуже довгий термін часу, а ти що мені говорив? «Зникни з мого життя, не попадайся мені на очі, провалюй і так далі». Ти думав я завжди буду бігати за тобою? Я виконала твоє бажання, яке ти побажав у день конкурсу. Що ти ще від мене хочеш? Тепер ти дай мені спокій. 
- Я знаю, що ти прикидаєшся, - сказав серйозно хлопець, заглядаючи їй прямо в очі. 
- Ти про що? – не зрозуміла Соломія. 
- Чому ти прикидаєшся, що я перестав тобі подобатись? – дівчина на це нервово хіхікнула. 
- Ти завжди був самовпевнений, але щоб настільки, - подивилась на свої руки, лиш би не на обличчя хлопця.  
- Я просто знаю, - він, ніжно торкаючись, підняв її за підборіддя. 
- Помиляєшся. Ти мені більше не потрібен. Ти мені не подобаєшся, - чітко вимовляючи кожне слово, вона смикнула свою голову, щоб звільнитись від його дотику.  
- Брешеш, - впевнено сказав він. 
- Ай, думай як хочеш, - махнула вона рукою, -  я пішла. Проводити не потрібно, - швидко попрощалась і пішла в іншу сторону.  

        Він хотів піти за нею, але подумав, що цим тільки зіпсує ситуацію. Тому так і залишився стояти, розмірковуючи над тим, як тепер добитись того, щоб вона призналась, що насправді він їй все ще подобається.  
         Соломія ж тим часом спішила до Вадима, який подзвонив і попросив помогти йому у чомусь і що це терміново. Кинув адресу повідомленням. Дівчина не дуже сильно хотіла йти, але, все таки, вони встигли стати друзями, тому тут навіть не думала над тим чи йти, чи ні. Його квартира знаходилась майже на окраїні міста. Вона там ще ніколи не була, весь час зустрічались або в неї, або на нейтральній території. Постукавши в двері, почула всередині квартири звук розбитого скла, а вже через хвилину їй відкрив двері якийсь незнайомий хлопець. 
- Емм, я, здається, помилилась номером квартири, - хлопець виглядав не дуже дружелюбно. 
Він подивився на неї зверху донизу і, не сказавши ні слова, закрив перед нею двері. Соломія від такої «дружелюбності» була збита з толку. Тільки відкрила повідомлення, щоб перевірити чи правильна адреса, двері знову відчинились.  
- Ти прийшла, - занадто радісно вигукнув Вадим. Дівчина помітила, що він досить багатенько випив, що заставило її напружитись. 
- Що сталось? З чим потрібна допомога? – перейшла одразу до теми.  
- Заходь, - зап

росив він її всередину.  
Вона спочатку засумнівалась, але, згадавши все хороше, що були між ними за час знайомства, зайшла. Квартира була досить красива, хоча трішки неприбрана. Той хлопець, що спочатку відкрив двері, розлігся на дивані, перемикаючи канали.  
- Вадим, з чим я маю тобі допомогти?  Ти казав, що це терміново. 
- Просто хотів побачити тебе, - від нього пахло алкоголем, але поводив себе адекватно. 
- Я думала, що щось сталось. Якщо ні, то я піду. Маю ще справи, - збрехала вона, бо не хотіла зараз бути тут. 
Соломія подумала, що краще би дійсно лишилась з Марком, а потім просто пішла б додому,  а то вона так довго добиралась до його квартири, а толку ніякого. Ще й темніти починало на вулиці. 
- Стій, - схопив він її за руку, - ти хіба не хочеш побути зі своїм другом, поговорити зі мною? 
- Я вважаю, що краще іншим разом, - акуратно витягнула свою руку з його хватки. 
- Інший раз? – засміявся хлопець, - зловив на слові. Потім не відвертишся. 
- Добре, - вона чим скоріше поспішила на вихід. Проходячи повз кімнату, де були відкриті двері, вона призупинилась, бо помітила на стіні фотографію, де був Вадим, а біля нього ще людей 5. Троє хлопців та троє дівчат. Всі щасливо посміхались і обіймались. 
- Передумала і хочеш лишитись? – підійшов ззаду Вадим, чим перелякав Соломію. 
- Ні, я йду. Бувай, - відчула полегшення, що покинула ту квартиру.

        Ще ніколи не бачила, щоб Вадим хоч трішки пив, тому це її здивувало, але в поганому плані. Ще й злилась, бо переживала, що в нього щось сталось, а насправді просто хотів поговорити. Ще й той його дивний друг, який так жодного слова не сказав за весь час. Соломія вирішила про це взагалі не думати, бо тільки починала злитись. Хотіла замовити таксі, але вона, коли збиралась на прогулянку, не брала із собою гаманця, лише положила гроші в кишені худі. Витягнула все, що залишилось і зрозуміла, що цього хватить лише на маршрутку. Прийдеться так і зробити. Загугливши номер маршрутки, вона пішла по карті на зупинку. Довго чекати не прийшлось. Якихось п’ять хвилин і Соломія вже сидить у маршрутці біля віконечка. Давно вона вже не їздила на громадському транспорті, аж незвично. Включила на телефоні серіал, щоб вбити час, поки їде. Дарма вона не спитала водія чи він їде в її сторону.  
- Дівчино, це кінцева. Ви виходите? – ледве докричався до неї водій.