Розділ 20

        За вікном щебетали пташечки, промінчики сонця пробивались у вікно, лоскотавши обличчя сплячої Соломії. Ледве розплющивши очі, вона відчула на собі руку, яка обнімає її за талію. Одразу перелякалась, бо ще навіть не зрозуміла, де вона опинилась. Акуратно почала обертатись, щоб глянути, чия це рука посміла її лапати.

- Спи. Ще рано, щоб вставати, - почувся захриплий голос і Соломія відчула ще й, що на неї закинули ногу.

       Дівчина заплющила очі і подумала: «Що я тут роблю і чому не вдома». Стараючись не тривожити Катю, яка ніяк не хотіла забирати з неї свою руку і ногу, вона вилізла з ліжка, щоб знайти свій телефон. Було лише 7:00, дійсно рано, але треба вертатись додому. Оглянувши себе зверху вниз, зрозуміла, що одягнута в довгу чорну футболку і явно великі на неї шорти, які сповзали.

- Блін, останнє, що пам’ятаю, це як на барі пила Лонг Айленд, - прошепотіла вона до себе.

        Просканувавши поглядом кімнату, своїх речей вона так і не найшла. Ніде не було видно її плаття. Попробувала розбудити Катю, але та ніяк не хотіла вставати, тільки відгризнулась.

- В Марка питай. Коли я прийшла, ти вже спала в мене на ліжку.

       Соломія здивувалась. Тоді що вона взагалі робить в них вдома, а не в себе. Невже переплутала будинки. Та ні, не можливо. Такого типу думки крутились в неї у голові. Ну що поробиш, потрібно йти на розвідку донизу. Може хоча б найде свою сумку. Спустившись на перший поверх, вона почула звук із кухні, як закипів чайник. Біля столу стояла Валерія Семенівна, яка писала щось у телефоні, тому не одразу помітила дівчину. Соломія вже хотіла втекти, щоб та її не побачила в такому вигляді, але не вийшло. Вдарилась головою об чиїсь груди, піднявши погляд, не змогла стримати розчароване і перелякане зітхання.

- Далеко зібралась? – спитав з насмішкою Марк, який стояв в такій самісінькій футболці, як і вона.

- Соломіє, ти вже встала? Як тобі спалось? – все таки, побачила мама Марка, яка зараз усміхнулась на те, що її син тримає за плечі їх сусідку.

- Все добре. Вибачте, що вас потурбувала, - Соломія занадто різко скинула його руки зі себе і відійшла на достатню відстань, щоб не чути запаху гелю для душу, який так ішов від хлопця.

- Наш дім – це твій дім, - посміхнулась Валерія, - зробити вам чай чи каву?

- Мені чай, якщо можна, - сором’язливо сказала дівчина.

- Звичайно, - жінка поставила три кружки, засипавши в дві каву, а в одну чай.

       Марк сів за стіл, кинувши погляд на дівчину, яка так і залишилась стояти. Він помітив, як вона підтримує однією рукою шорти і ледве стримав сміх. Одразу згадав вчорашній вечір, як вона ті шорти одягла на себе. Перед тим, як положити її спати, хлопець дав їй переодягнутись у свої речі. Спочатку хотів взяти щось у Каті, але він не знав, що і де брати. Коли дівчина вийшла з ванної кімнати, Марк спочатку був в шоці, а потім почав голосно сміятись з її вигляду. Вона якимсь чином умудрилась запхати дві ноги в одну штанину, а іншу лишила висіти збоку. Соломія була дуже худенька, тому не дивно, що ті шорти піддались на такий трюк. Ледве переставляючи ноги, вона попрямувала до кімнати Каті. Вже майже дійшовши, погано поставила ногу, зачепилась за іншу і полетіла на підлогу. Хлопець не встиг її зловити, хоча зреагував на це тим, що підбіг до неї.

- Ти жива, гусінь? – присівши біля неї, з посмішкою і трішки стурбовано, чи вона дійсно собі нічого не зробила, спитав Марк.

- Угу, - навіть не рухаючись, відповіла тихим голосом, - я спати.

       Здається, заснула вона дійсно моментально. Він підніс її на руки, не перестаючи сміятись з неї. Дуже важко було зупинитись. З нею на руках, зайшов у кімнату сестри, положив Соломію на ліжко, накривши іншою частини ковдри, на якій вона не лежала. Лице в неї було з легенькою посмішкою, ніби снилось щось хороше. Марк близько наблизився до її обличчя, забираючи рукою локон волосся, який пав на очі. Знову цей запах малини від її губ. Його налякало те, як різко відкрила дівчина очі, ніби й не спала. Він відсахнувся, але сказав:

- Спи, спи.

- Марк, - зробила паузу дівчина і перевела на нього погляд. - Я хочу бути щасливою і вільною без тебе, так добре тебе не любити,  - вона потягнула руку до його грудей і торкнулась місця, де билось серце, - але одночасно я хочу, щоб в тебе все аж переверталось, коли ти думаєш про мене.

       Дівчина опустила свою руку і перевернулась до нього спиною, закривши очі. Марк ж стояв, роздумуючи над її словами. Та не буде в нього такого, що він думатиме про неї. Хоча, хіба не останні кілька днів він тільки те і робить. А може і раніше, він вже й сам не знав. Йому було добре, коли дівчина була далеко. Ніхто не надоїдав, завжди був спокій і тишина. Але згадуючи той час її відсутності, він зрозумів, що несвідомо, але згадував про неї, коли було сумно, або, навпаки, коли ставалась якась забавна подія. Дівчина ж просто майстер потрапляти у різні ситуації. Марк останній раз подивився на Соломію, яка вже сопіла, і тихо прикривши двері, вийшов. Заснути йому було важко. Ще й дуже злила остання фраза того Вадима, яку він сказав в клубі. Та і взагалі, він йому взагалі не подобався, якийсь занадто незрозумілий. Треба більше про нього дізнатись, або ж просто обмежити їх спілкування.

       Повернула його від згадування вечора, фраза мами, від якої він ледве не виплюнув каву, яку пив.

- Ви разом спали? – Соломія теж широко відкрила очі, засоромившись.

- Ні, звичайно, ні, - писклявим голосом заперечила дівчина.

- Та не соромся. Ви просто так мило виглядаєте разом, коли одягнуті в однакові футболки, що захотілось спитати, - хлопець з дівчиною подивились одне на одного, зловивши погляди, швидко обернулись в різні боки.

       Валерія Семенівна щасливо посміхнулась. Їй сподобалась реакція сина і Соломії, яку вона так сильно любила.

- Ну добре, дітки, пийте, а я піду, - вона піднялась зі столу, забравши з собою чашку з кавою.