Розділ 14

       Ти когось полюбиш знову.

Але вже не зійдеш з розуму.

Буде сніг,

Новий Рік,

Зима.

Заразившись від ніжного слова,

ти когось полюбиш знову.

Але вже не зійдеш з розуму.

(с)

        Конкурс «Міс і Містер університет» був буквально у наступну п’ятницю. Всі учасники майже були готові до нього, залишались тільки незначні підготування, такі як вибір нарядів, відпрацювання деяких рухів в танцях, а також репетиції виходів та слів. У Соломії на це йшло досить багато часу, тому в деякі моменти, вона повністю забувала про свій план завоювання Марка. Після того випадку, де вона прийшла до нього вночі лише в одній сорочці, хлопця більше не бачила. Намагалась десь його зустріти, але все було марно. Тому підготовка до конкурсу була дуже вчасно, бо нормально так відволікала від різних думок. В один з таких днів, коли дівчина спішила на навчання, вона зустріла Катю, яка виходила з будинку, підбігла до неї.

- Привіт, Кать. Я Марка вже 4 дня не бачила, де він пропадає? – Катя, не здивувавшись, що вона почала розмову саме з цього питання, а не наприклад, як справи у самої Каті.

- Та він щось захворів, закрився в кімнаті і лікується, нікого не хоче впускати, щоб не заразити. Напевне десь на концерті простудився, - Катя помітила, як Соломія почала переживати.

- Як він себе почуває? Сильно захворів? Чого ти раніше не сказала мені про це? – стурбовано розпитувалась дівчина.

- Та, якщо чесно, взагалі погано. Мама тільки приходить і йому ліки приносить. На вечір так взагалі температура висока, ледве збиваємо. І де тільки набрався того.

- Бідолашний, - Соломія дуже засмутилась.

- А сьогодні нікого вдома не буде, не знаю, як він сам справиться. Мама з татом поїхали в інше місто на конференцію, а я до самого вечора на курсах. Хотіла лишитись з ним, але він категорично відмовився, - і тут Катя задумалась про щось, це було видно по її вразу обличчя.

- Так може я з ним посиджу? – запропонувала Соломія.

- Не повіриш, тільки що про те саме подумала. Це буде ідеально. Правда, не знаю, чи він буде цьому радий, - Катя якось незручно посміхнулась.

- Чому?

- Ми з ним посварились за то, що останнім часом я часто проводжу разом з тобою час і, що ти дуже часто у нас буваєш. Звичайно, не хотіла тобі цього казати, але, думаю, ти маєш знати. Щось наш план не дуже працює. Але ти все одно попробуй прийти, може щось з того вийде.

        Катя помітила сумний вираз обличчя у дівчини і їй навіть стало її шкода. Все таки, дуже неприємно, коли тебе не хочуть бачити. Тим більше, стільки років знаються, стільки часу вона намагається йому сподобатись. А все нічого не виходить. Катя вже й перестала вірити в те, що колись вони зможуть бути разом, але не хотіла цього говорити і так вже розчарованій дівчині.

- Напевне, краще не ходити до нього. Надоїло вже нав’язуватись, - дуже сумно сказала Соломія, - ти йдеш на навчання?

- Не засмучуйся сильно. Я в тебе вірю, що ти колись доб’єшся його уваги, - похлопала її по плечу Катя, відчуваючи сором за те, що збрехала, - і та, на навчання, вже біжу, бо спізнююсь.

        Дівчата попрощались, Соломія лишилась стояти на місці, роздумуючи над словами Каті. Потім подивилась у його вікно, воно було щільно закрите темно-синіми шторами. Спочатку  дівчина подумала про те, що йому напевне самому скучно і самотньо, але згадала, що він не хоче її бачити, схилила голову і сіла у  таксі, яке якраз під’їхало.

        В університеті вона була до 6 години вечора, Влад цілу репетицію намагався її розпитати, чому вона така засмучена, майже нічого не говорить і часто просто дивиться в одну точку, не відводячи погляду. Соломія ж відповідала, що все добре, просто не виспалась. Але хлопець чомусь в це не вірив. Намагався її розвеселити, якось розрухати. В деякі моменти, йому це виходило, і він тоді настільки щиро посміхався, через що ямочки на щічках навіть не зникали. Коли вона вкотре встала йому на ногу під час танцю, він не зміг це не прокоментувати.

- Рапунцель, ти мені такими темпами ноги поламаєш. Як я буду з тобою танцювати? А комусь іншому я тебе не віддам в пару, - Влад говорив це, тримаючи дівчину за талію, ніжно погладжуючи великим пальцем.

- Пробач, щось я дуже неуважна сьогодні, - легко посміхнулась до нього, - давай продовжимо?

- З тобою танцював би вічно, - закружив її в танці ще на годину, поки не закінчилось заняття.

         Вийшовши на вулицю після репетиції, їх застав проливний дощ. Багато хто мав парасольку, тому не чекав, коли він закінчиться. а от Соломія і Влад якраз не брали із собою.

- Я повинен тебе підвезти додому, бо одягнута ти явно не по погоді, - він оглянув її з ніг до голови. Дійсно, на ній сьогодні були чорні туфлі на високих підборах, чорне коротке плаття з вільною спідницею, яке відкривало частину спини.

- Не відмовлюсь, бо чекати на таксі взагалі нема бажання, - вона зраділа цій пропозиції, - але от, як ми дійдемо до твоєї машини. Мені здається, ми встигнемо повністю промокнути.

       Влад трішки подумав, потім зняв із себе кофту, яка була із замком, накинув на свою голову, залишаючи місце для ще однієї людини.

- Ходи до мене ближче, так добіжимо, - Соломія стояла, не рухаючись, легко посміхаючись.

       Тому хлопець вирішив брати все в свої руки і сам підійшов до дівчини, накидаючи на неї також кофту, притиснувся міцно своїм тілом до її, щоб хватило місця для обох.

- На раз-два біжимо, - він почав рахувати, після чого вони швиденько побігли до машини.

Вже стоячи біля авто, Влад порухав свої кишені і зрозумів, що немає ключів.

- Боюсь казати, але я ключі забув разом з рюкзаком в універі, - Соломія на нього подивилась серйозно. Він вже думав, що вона буде злитись, але яке було його здивування, коли дівчина дзвінко розсміялась.