Розділ 10

Сьогодні я буду холодний з тобою,

одягнись тепліше.

             Дівчина відчула, як позаду хтось накинув на неї куртку.

- Ненавиджу дівчат-плакс, - прозвучав голос Марка, який сів на сусідні качелі.

- Тоді не дивись. Чого взагалі прийшов? – сльози ніяк не зупинялись, хоча вона старалась стримати їх.

- Хотів сказати, щоб ти їхала додому, а не сиділа посеред ночі і ревіла. Я тобі викликав таксі, - його голос прозвучав з нудьгою.

- Яка тобі різниця? – злісно глянула на нього.

- Не хочу, щоб… - не встиг він закінчити, як Соломія його перебила.

- Не хочеш, щоб мої батьки подумали, що ти лишив мене саму і не подивився за мною, - перекривила його дівчина. -  Вічно ті твої фрази. Не потрібно мені цього. Я ж для тебе ніхто. Хіба не ти це сказав при всіх? Ще й опозорив мене перед своїми друзями. Вони ж давно знають, що ти мені подобаєшся. Я не розумію. Для чого ти спочатку цілуєш, а потім ігноруєш? Тобі подобається гратись зі мною? – дівчина вирішила виговоритись, поки була на емоціях.

- Все сказала? Тепер перестань плакати, тобі не личить, одразу страшна стаєш,  - дивився на її заплакані очі.

- От знову ти ігноруєш всі мої слова. Ну правильно, тобі легше зробити вигляд, що нічого не було, ніж відповідати за свої вчинки. Боягуз! Мені огидно від тебе, - майже крикнула на нього Соломія.

       Хлопець різко встав на ноги перед дівчиною, підняв рукою її лице за підборіддя, заставивши подивитись йому прямо в очі. Вона прийняла цей виклик і не відвела погляд.

- А тепер слухай мене. Ти малявка, яка придумала собі того, що не існує. Думаєш, я поцілував тебе від великої любові чи хоча би від симпатії до тебе? Ні, мені просто в той момент стало тебе шкода. Вирішив порадувати таку дурочку, як ти. І я так про то шкодую, бо забув, що ти причепишся до мене, як п’явка і ніде не буде від тебе спокою. Як же мені набридла ця твоя дитяча закоханість. Вирости вже нарешті! – під час цих слів в дівчини не переставали литись сльози, хоча дивилась вона на нього мало не з ненавистю.

Встала з качелі, відштовхнула Марка від себе.

- Так, я люблю тебе. Але яке тобі діло до моєї закоханості? Ти думаєш тільки про себе, егоїстичний придурок, - вона затихла, подивилась на зоряне небо і вже тихо продовжила. -  Знаєш, чого я найбільше хочу зараз? – спитала вона в нього.

- І що? – голос його прозвучав змученим і з певною насмішкою.

- Одного разу побачити тебе і взагалі нічого не відчути, – ось чого я чекаю, - Соломія кинула в Марка його курткою, яку він спочатку положив їй на плечі, круто розвернулась і пішла з дитячого майданчика.

- Таксі тебе чекає вже, - вдогін сказав він.

- Сам їдь на своєму таксі, - навіть не обернувшись, крикнула вона і продовжила йти.

       Дівчина сильно злилась на хлопця, він вкотре робить їй боляче своїми словами і діями. Вона йшла і обіцяла собі, що справді постарається його забути і в неї обов’язково все вийде. Пора позбавлятись цієї закоханості в людину, якій того не потрібно. Він сьогодні це чітко сказав, вона його почула і зробила висновки. Треба викинути його з голови. Але чи буде це так просто, як вона собі то уявляє.

       Подзвонила до Аліни, в надії, що та планує вже їхати додому, і просто хотілось якоїсь підтримки, поділитись всім із подругою. Підійшла за два будинки до того місця, де була вечірка, чекаючи свою подругу. Здалеку побачила, як Аліна йде до неї з хлопцем. Соломія подумала, що це Макс – хлопець подруги. Але коли вони пройшли під ліхтарем, вона побачила, що це Влад. І що він забув разом з Аліною? Дівчина швидко почала витирати сліди сліз, щоб він не замітив, руками постаралась прикрити пляму від соку на білому топі. Хоча він і так вже бачив, але їй так було комфортніше.

- Я йшла сама, але Влад мене зловив, бо загубив тебе. Всюди шукав, але так і не найшов. Тому пішов зі мною, - почала пояснювати Аліна.

- Ти ж не проти, що я прийшов? – спитався в неї Влад і почав ближче до неї придивлятись.

- Все добре, - відповіла вона, опускаючи голову.

- Ти ж додому хочеш поїхати? Зараз Макс підійде і підвезе тебе, - підійшла до неї ближче Аліна, а потім приблизилась взагалі близько і прошепотіла.

- Ти через Марка зараз така? Що він вже зробив?

Соломія тихо підтвердила «угу» і показала поглядом, що все потім.

- Я тебе підвезу додому, добре? – запропонував Влад, - моя машина якраз тут стоїть, - показав він рукою на припаркований автомобіль дійсно недалеко від них.

Соломія подивилась на подругу, та їй похитала головою в знак згоди.

- Ну добре, - сумно погодилась вона.

- Але дивись мені. Вона додому має попасти жива і здорова. Ти ж не пив? – прищуривши очі, спитала Аліна.

- Не пив. Не переживай. З Рапунцель все буде гаразд, - усміхнувся хлопець.

- Оу, Рапунцель, так миленько, - у відповідь усміхнулась Аліна і багатозначним поглядом подивилась на свою подругу, - а ти щоб подзвонила, коли будеш вдома, а завтра поговоримо, - потім міцно обняла її і вже тихіше прошепотіла: -  якщо я побачу його, йому кінець.

       Соломія просто помахала головою і сіла в машину, обернувшись до вікна. Влад спочатку просто уважно подивився на дівчину, яка робила вигляд, ніби цього не помічає, та потім завів двигун та поїхав в сторону її будинку.

- Чого я останнім часом бачу тебе заплакану? – все таки, спитав її хлопець. Соломія не обернулась до нього, а продовжувала дивитись у вікно.

- Ти помітив? – це було сказано глухим голосом.

- Важко не помітити, коли в тебе такі червоні очі, що аж світяться в темряві, - посмішка легенько торкнулась його губ.

У відповідь він нічого не почув, тому продовжив:

- Я не буду питати, що сталось, хоча дуже й цікаво. Але якщо потрібна допомога, то кажи, - він поклав їй на коліна пачку серветок, які взяв із заднього сидіння, - тримай. Якщо хочеш, можеш поплакати ще.