Розділ 4.

        Друге їхнє заняття вже проходило в нього вдома. Він знову написав їй повідомлення, замість того, щоб просто підійти і сказати. Живуть по сусідству, але відчуття, ніби за тисячі кілометрів одне від одного.

Його повідомлення звучало, як завжди, без емоцій.

«чекаю тебе в себе, в 19:00. Не забудь про завдання, яке я просив виконати.»

         Дівчина готовилась до цього заняття ретельно, так як вона в його кімнаті була вкрай рідко.    Хотілось більше дізнатись про нього, бо цього він не дозволяв робити, завжди відштовхуючи її. Вдягнула милу спідничку в клітинку, сорочку і накрутила трішки волосся. Треба ж його нарешті заставити замітити себе.

Коли вона постукала в двері, їй відкрила його сестра, Катя.

- Привіт, Мія, тебе вже Марк чекає. Правда не розумію, як ти його терпиш. Я одного разу його попросила допомогти мені з уроками, так потім відв’язатись не могла. Він такий нудний.

- Привіт, Кать. Може і нудний, але такий милий, - не задумуючись, сказала Соломія.

- Невже ти досі в нього закохана? – здивувалась Катя.

 - Що? Ніііі,- заметушилась дівчина, а потім зрозуміла, що по ній і так все видно, - ну хіба трішки.

- Ти невиправна, - похитала головою його сестра і вийшла з дому, наостанок крикнувши, -  удачі, тобі вона знадобиться. Він сьогодні без настрою.

        Соломія повільно попрямувала в сторону його кімнату. Звідти чулася спокійна музика. Вона постукала в двері, а тоді вже увійшла. Марк сидів на дивані і читав книжку, не помітивши, що вже не один. Дівчина замилувалась його обличчям і тим, як він уважно читав. Навіть не почув як вона зайшла.

- Ем,  привіт, -все таки подала голос Мія.

        Марк відклав книжку і байдуже мазнув поглядом по дівчині, замітивши її зовнішній вигляд, що йому здавався надоїдливим. Знов спідниця, знов образ барбі. ЇЇ блондинисте волосся привернуло його увагу лише на кілька секунд, так як сьогодні воно було зачеплене шпилькою, але залишаючи вільні пасма.

- Зробила те, що просив? - навіть не привітався хлопець, одразу перейшовши до діла.

- Ага, - буркнула дівчина.

- Давай перевірю і продовжимо далі. Ти ж хочеш здати нарешті той тест і я буду вільний від твого суспільства.

Хлопець почав уважно переглядати те, що написала Соломія і більшість було правильно.

- Попросила когось, щоб замість тебе вирішив? – пожартував хлопець, так як майже все було правильно, що дивно до дівчини.

- Та ні, ти що? Все сама, - впевнено сказала Соля, згадуючи як діставала своїх одногрупників, щоб помогли. Але хлопець помітив з якою інтонацією говорила дівчина і округлив очі.

- Ти серйозно? Навіть це не сама зробила? Розумієш, що це одразу провал. Або ти робиш сама все, або просто я тобі нічим не допоможу, - хлопця почало дратувати таке відношення до навчання.

- Більше такого не буде, - пообіцяла дівчина, - і як тільки зрозумів, що брешу, - додала тихо, але він все одно почув.

- Спочатку навчись брехати, я тобі вже то казав.

Соломія просто скривилась і нічого не відповіла, так як він дійсно зловив її на брехні.

Марк почав пояснювати нову тему, замічаючи на собі зацікавлені погляди дівчини і ніяк не міг зосередитись. Йому би вже привикнути до такої уваги до своєї персони з її сторони, але кожного разу вона по-новому його дивує. От навіть зробила так, щоб він зараз її вчив. А в дитинстві скільки ж він через неї пережив. Як ж вона сильно хотіла стати його другом, але він цього не дозволяв, бо вона його дратувала навіть без причини.

-Зрозуміла? – поцікавився Марк, не дочекавшись відповіді, продовжив, - от ці задачі зараз зроби, а я перевірю.

Він підсунув їй під ніс листок зі завданнями, які тільки що пояснював. Дівчина прийнялась їх виконувати, але тут подзвонив її телефон. Соломія побачила незнайомий номер.

- Слухаю, -почала розмову вона.

- Привіт, це Влад. Хочу запросити тебе прогулятись і познайомитись ближче, - дівчина зменшила гучність, але все одно помітила погляд Марка, який уважно спостерігав за дівчиною.

        Вона обернулась в інший бік і почала думати, як в цьому випадку поступити. В принципі він просто хоче познайомитись, а з іншого боку, зараз це все почув хлопець, від якого вона сходить з розуму.

- Ну можна, - тихо сказала Соломія.

- Супер, завтра після фотосесії зустрінемося, - хлопець виключився, а дівчина акуратно положила телефон на стіл, помічаючи що Марк ніяк не зреагував.

- Той білобрисий дзвонив? – спитав Марк.

- Ти взагалі звідки знаєш? – здивувалася дівчина.

- Сліпий тільки б не помітив, як він в тебе намагався номер взяти в коридорі. Жалке видовище, - з відразою проговорив Марк.

- Знаєш що?

- Що?

-  Це не твоє діло, - розізлилась дівчина.

- Просто шкода хлопця. І що, ти підеш? – все таки спитався хлопець.

- А ти не хочеш, щоб я йшла? – з надією його спитала, на що получила фиркання.

- І що тільки робиться в твоїй голові? Мені на це абсолютно байдуже. З ким ти, де ти і що робиш. Ніколи не було цікаво і зараз це теж не помінялось.

        Соломії стало обідно, вона одразу опустила погляд на свій зошит, роблячи вигляд, що читає умову задачі. В той час Марк уважно подивився на неї, нахмурившись. А  потім різко глянула на годину, підстрибнула з крісла.

- Ой, вже майже 9, а я забулась кота погодувати. Треба йти, - не дивлячись на хлопця, швидко промовила дівчина і вийшла з кімнати, прихопивши тільки сумку, забувши свій зошит і книжку.

- В тебе ж нема кота, тупіца, - в пусту кімнату сказав хлопець, здивувавшись такій різкій зміні настрою Соломії.

        Дівчина почувала себе жахливо, в неї було відчуття, ніби він ніколи не почне до неї ставитись нормально. Вічно його насмішки над нею, байдужість в очах. Це дуже засмучує. Вона вже доходила до свого двору, як почула тихий мявкіт під кущем. Заглянула і побачила маленьке риже котеня, яке виглядало переляканим. Ледве дістала його, притиснула до своїх грудей і понесла додому.