Пролог

         Маленька світловолоса дівчинка сиділа у своєму будиночку на дереві і спостерігала за вулицею, на якій жила. Найбільше, що вона любила – це дивитись на своїх сусідів, на собак і котів, які бігали одне від одного, на пташок, які пролітали повз. Могла цілий день просидіти в своєму сховку, поки не почне заходити сонце за горизонт. Це були її улюблені моменти, коли небо ставало то темно-оранжевим, то рожевим, а деколи вогняно-червоним. В свої 9 років вона занадто сильно захоплювалась заходом сонця. Її батьки завжди дивувались, чому їх донька так багато часу проводить в тому будиночку саме до вечора. Але дівчинка не признавалась, а просто загадково посміхалась. Вважала, що це повинно бути тільки щось її, з ким вона ніколи не поділиться виглядом, який відкривався на захід з її будиночка. Тому вхід туди був строго заборонений для всіх, включаючи батьків.

         Одного ранку, коли дівчинка по імені Соломія, хоч всі її кликали скорочено Мія, як завжди, малювала у своєму сховку, підспівуючи співу пташок. Та враз почула шум від дороги, як під’їхала якась машина і зупинилась недалеко. Проте не звернула на це уваги, поки не почула голоси. Вони їй були незнайомі, тому акуратно, щоб ніхто її не помітив виглянула через віконечко у будинку на дереві. Побачила красиву високу жінку, яка тримала за руку маленьку дівчинку, та виглядала набагато меншою за Соломію. До неї підійшов  високий чорнявий чоловік, який обійняв її за плечі та поцілував жінку у скроню.

- Ну як вам будинок? Подобається? – спитався цей чоловік у своєї сім’ї, але почулася чиясь невдоволена відповідь.

- Мені не подобається. Я хочу додому, - дівчинка почала шукати, хто це говорить і помітила хлопчика, який тільки вийшов з машини і став біля всіх них.

- Тепер це наш новий дім. Привикай, - трохи строго відказав йому батько.

        Соломія уважно за ними спостерігала, особливо за хлопчиком, який виглядав приблизно по віку як вона, може, трішки старшим. Його розтріпане чорне волосся звисало в різні боки, розвіваючись за маленькими поривами вітру. Вони стояли до нею спиною, так як дивились на будинок навпроти. Там вже давно пустував дім, тому дівчинка швидко зрозуміла, що це тепер її нові сусіди. Почала уявляти як стане друзями з цим хлопчиком і його сестричкою, як вони разом будуть грати у дворі і веселитись. Їй вже не терпілось поділитись цією новиною з батьками, що вона й поспішила зробити.

        Наступного дня до їхнього будинку завітали нові сусіди для знайомства. Мія як тільки почула швидко збігла по сходах вниз і встала позаду мами, ховаючись за нею, легенько зиркаючи на гостей.

- Доброго дня. Ми тепер ваші сусіди. Купили будинок навпроти, - говорила ця красива жінка, тримаючи за руку милу дівчинку, яка озиралась навколо. А поруч біля неї стояв явно чимось невдоволений хлопчик.

- Добрий. Заходьте, я кави зроблю. Познайомимось, - мама Соломії була задоволена і повела нових знайомих в сад, де стояла альтанка.

       Жінки досить швидко розговорились, нова сусідка назвалась Валерією Семенівною, а її діти -  Катя і Марк. Вони сиділи за чашечкою кави, а діти починали нудьгувати. Соломія з цікавістю дивилась на них, не знаючи як запропонувати їм йти погратись в якусь гру. Тому, коли її мама сказала, щоб дівчинка показала їм сад, та з радістю підстрибнула на місці і запросила йти за собою. Марку взагалі не хотілось іти сьогодні з мамою, але вона його витягнула з дому, мотивуючи тим, що на наступні вихідні він зможе запросити своїх старих друзів, які залишились у старому місті. Тому коли ця малявка, як він вже встиг прозвати в своїй голові Соломію, покликала піти в щось пограти, він не задумуючись слідував за нею. Одразу йому в очі кинувся її будинок на дереві. Він був великим, акуратно зробленим, притягував до себе. Тому Марк поспішив в ту сторону і вже коли його нога ступила на першу сходинку, щоб піднятись, Соломія потягнула його за футболку назад.

- Туди не можна, - майже закричала вона. Не могла дозволити, щоб він пішов в її таємне місце.

- Тобі шкода чи як? Не думав, що ти така жадібна, - говорив він з неприкритою неприязню.

- Просто туди нікому не можна, - говорила вона, надіючись, що все таки вони ще зможуть погратись разом.

- Та не сильно хотілось йти в цю халупу, - пройшов він повз дівча, штовхнувши її ліктем, що вона аж впала.

       Соломія дивилась йому в слід і не розуміла, чому він такий непривітний. Вона ж просто хоче подружитись з ним, тим більше, що тепер він живе по сусідству. Так як довго ображатись вона не могла, то вже скоро відійшла від його поштовху і пішла в сторону альтанки. Але нові сусіди вже прощались, збираючись додому. Катя тримала в руках тістечко, яке не встигла доїсти і посміхалась, показуючи беззубу посмішку. А Марк навіть не поглянув знову на Соломійку, просто скривився, коли його мама запросила якось до них в гості.

        Після того знайомства дівчинка взяла собі за привичку спостерігати за цим хлопчиком, який посмів її штовхнути в першу зустріч. Їй подобалось дивитись на нього. Як він катається на велосипеді, посміхаючись, або як читає книжку на своєму подвір’ї, як забавляється з молодшою сестричкою, бережно до неї ставлячись. Тепер не тільки захід сонця так цікавив її. Появився цей хлопчина, який притягував до себе погляд Мії.