Кімната, в яку увійшли діти, була ніби залита світлом… але без жодного джерела. Воно було розсіяне, ніби хтось забув вимкнути підсвідомість. Та попри це, в кожному куті жили тіні. Вони рухались без тіл, ніби пам’ятали те, що всі намагались забути.
— Це — місце для неозвученого, — промовила одна з тіней. Її голос був схожий на шелест ковдри.
Перед дітьми виникла постать — напівжартівлива, з пухнастими вушками й очима, які посміхались. Це була Тінь-Мовчунка. Вона не говорила багато, але кожне її мовчання щось промовляло.
— Я пам’ятаю, — прошепотіла вона. — Те, що ти не хотів визнавати. Те, що не встиг сказати. Те, що сховав — навіть від себе.
На табличці:
«Тінь, що Пам’ятає» «Те, що не озвучене — теж існує»
Марко подивився у темний куток, і побачив себе — не героя, не сміливця, а дитину, яка боялася розчарувати. Соломія побачила свої сльози, які тримала всередині, щоб ніхто не подумав, що вона "надто емоційна".
Тіні обіймали не лячно. Вони не звинувачували. Вони просто були — як свідки того, що відбулось.
— Їх не треба боятись, — сказала Тінь-Мовчунка. — Їх треба приймати. Бо вони — частина тебе.
На виході кожен отримав шматочок тіні — не темну, а лагідну. Таку, яка захищає.
Маркові: “Твоя тінь — не твій ворог. Це те, що пройшло з тобою шлях.”
Соломії: “Слабкість — це просто історія, яка ще не закінчилась.”
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
