Кімната була надто тиха. Не так, як уночі. І не як у бібліотеці. А як у листі, що ніколи не був надісланий. У її центрі — старий телефон. Без проводів, з трохи облізлою трубкою, яка наче чекала, щоб її підняли. Поруч, майже прозорий, сидів привид — у поштовій формі, з листами, які просвічувались крізь його тіло.
— Я — Поштовий Привид. Я передаю голоси. Навіть ті, що не були сказані.
На табличці:
«Дзвінок у Порожнечу» «Сказане з любов’ю — не зникає. Навіть у тиші»
— Кому дзвонити? — запитав Марко.
— Не тобі. І не для відповідей. А для того, щоб просто… було почуто, — відповів привид.
Марко тремтливо підняв трубку. Він не знав, що казати, поки не згадав. І сказав:
— Я тоді не сказав “дякую”. Але я мав. І досі мушу.
Його слова зависли у повітрі. Потім виблиснули — ніби перетворились на зірку.
Соломія стояла довше. Її губи ворушились беззвучно. Потім — одне слово: “Вибач”. Його не було чути, але телефон став теплішим. Привид кивнув. Дощ із світла посипався зі стелі.
— Ви не почуєте відповіді. Але слова вже не загублені, — сказав він.
На виході кожен отримав конверт — пустий на вигляд, але з ароматом згадки.
Маркові: “Навіть одне слово може змінити порожнечу.”
Соломії: “Висловлене — легшає. Несказане — важчає.”
І поки діти йшли далі, телефон у кімнаті тихо задзвонив — комусь іншому, хто теж давно чекав.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
