127. Мапа Змінної Пори

Кімната була... нестабільна. Принаймні на вигляд. В один момент — весняне тепло з запахом пролісків, у наступний — осінній вітер і шарудіння листя. Потім — рип снігу. А вже за хвилину — запах сонцезахисного крему.

— Сюди краще входити в багатошаровому настрої, — пролунав голос з-за каміна (який то розгорявся, то зникав зовсім).

З-за грубки вискочив гоблін у семи шарфиках. Кожен — іншого кольору, текстури й… температури.

— Я Сезонний Гоблін, хранитель Мапи Змінної Пори! Сюди приходять, коли не знають, що за погода — в собі.

На табличці:

«Мапа Змінної Пори»
«Твої настрої — теж клімат. Навчися в них орієнтуватись»

Стіни кімнати рухались. На одній — зелена галявина з рипінням бджіл. На іншій — дощі, що не питають дозволу. Третя — спекотна ніч з блискавками.

У центрі — карта. Але не з містами. А з емоціями. Замість “Південь” — “Радість”, “Північ” — “Туга”, “Схід” — “Надія”, “Захід” — “Невизначеність”.

— Оберіть маршрут, — мовив гоблін, — але попереджаю: тут немає коротких доріг.

Марко спершу потрапив у “Мряку Втоми”. Все ніби знайоме, але тягуче. Листя падало назад на гілки.

Соломія пройшла “Шепіт Весни” — де кожен подих нагадував: ще не все втрачено. Навіть після снігу.

Гоблін жестом запросив їх до місця, де сезон змінювався кожні 10 секунд.

— Це твій “емоційний березень”, — пояснив. — Хаос — не ознака неправильності. Це просто пора така.

На виході карта обернулась на компас.

Маркові: “Навіть шторм — це частина твого маршруту.”
Соломії: “Не квап пору — вона приходить, коли ти готова.”

А гоблін заховав свій восьмий шарф — для пори, яка ще не придумана.