123. Хмара, що Збирає Уяву

Двері до кімнати цього разу не відкривались — вони... плавали. Над підлогою. В повітрі. Марко і Соломія мусили підстрибнути, щоб потрапити всередину.

А там — небо. Хоча кімната. Але все — у білих клубах хмар. Пухких, живих, з очима. Вони літали, стикаючись, розсипаючись, шепочучи: “Дай мені щось уявити!”

На табличці в повітрі:

«Хмара, що Збирає Уяву»
«Твоя фантазія — наша їжа. Ми пухнемо від вигадок»

З однієї великої хмари з’явився хвіст. Потім — лапа. Потім — м’який, як зефір, дракон.

— Вітаю! — промуркотів він. — Я Хмаровий Дракон-Фантазер. Мене годують історії. А ще — “а що як…?”

— А що як… уявити кавун, який читає газету? — кинув Марко.

Дракон миттю лизнув повітря — і хмара поруч вибухнула в кавунову форму з окулярами.

— Чудово! — захоплено підстрибнув він. — Більше, більше!

Соломія згадала про стару вигадку: лампа, що світить у минуле. І тут же хмара обернулась у лампу, яка проливала світло — і в ньому відображались дитячі малюнки, перші вірші, казка про жабу-космонавта.

— А якщо я нічого не вигадаю? — запитав Марко.

— Тиша — теж уява, просто без гучності, — відповів дракон.

Діти помітили, що чим більше фантазують, тим легше їм дихається. Уява тут не тисне. Вона — як подушка, яку не треба пояснювати.

— А хмари ці — всі колись народились із думок? — запитала Соломія.

— Так. Деякі — від розмов. Деякі — знічев’я. А деякі — коли хтось просто дивився у вікно й мріяв.

На виході дракон обдарував їх особливими кульками — “Міні-Уявок”.

Маркові: “Усередині — твоя фантазія, яка ще не наважилась вилетіти.”
Соломії: “Збережи цю хмару. Колись вона стане сюжетом.”

А хмара зітхнула. І з неї випав дощ — не мокрий, а з думок.