115. Лампа для Несправжніх Ідей

Кімната була темною. Не страшною — радше очікувальною. У центрі стояла стара настільна лампа з мідним корпусом, трохи обгорілим плафоном і шнуром, який ні до чого не був під’єднаний.

На табличці:

«Лампа для Несправжніх Ідей»
«Вмикається, коли з’являється думка, що злякалась бути серйозною»

— А як її увімкнути? — запитав Марко.

— Треба подумати щось... безглузде, — припустила Соломія.

— Кролик, який працює адвокатом у підводному місті?

Клац! Лампа засвітилась яскраво-жовтим і одразу почала шепотіти:
“Це непогано. А якщо додати, що він боїться води?”

Соломія з усмішкою додала:
— А його найкращий друг — осел, що читає думки, але лише коли спить.

Світло лампи стало фіолетовим. І навколо почали з’являтись образи — не малюнки, не фільми. Ідеї. Візуалізовані, пульсуючі, смішні, трішки небезпечні. Одна з них — чайник, що співає тільки рок, інша — парасолька, яка прогнозує погоду по настрою власника.

— Це ж… музей фантазії, яка не пройшла відбір, — прошепотала Соломія.

— Або парк покинутих геніальностей, — додав Марко.

Кожна думка, що пролітала у дітей у головах, лампа ловила. Вона світилась — то червоно, то зелено, то блимаючи.

“А якщо збудувати бібліотеку, де книжки обирають читача?”
“А якщо створити школу, де вчителі — це герої з казок?”

У кутку кімнати висіли лампочки, які погасли. На них були етикетки: “Не встиг подумати”, “Сміявся й не записав”, “Хтось сказав, що дурня”

— Це ж... усі ідеї, що не дійшли до світу, бо їх засоромили, — сумно сказав Марко.

— Добре, що тут їм світло, — додала Соломія.

Перед виходом лампа засвітилась востаннє — і подарувала кожному світлячка в баночці.

Марко: “Пускай хоча б одну дивну ідею на волю щодня”
Соломія: “Геніальне часто починається з “а що як ні?”

Попереду — кімната, де випадкові фрази складаються у справжні відкриття.