107. Гаманець Забутих Монет

Це була одна з тих кімнат, що здається непримітною — поки не почнеш слухати. Тиша тут шурхотіла, ніби хтось пересипає дріб’язок у кишені.

У центрі — старий гаманець. Круглий, потертий, зі срібною застібкою. Стіни кімнати були обвішані полицями з монетами. Але не звичайними.

На табличці:
«Гаманець Забутих Монет»
І нижче:
«Дріб’язок, який ти не помітив — пам’ятає тебе»

— Це що, музей копійок? — знизав плечима Марко.

— Або архів дрібних моментів, — припустила Соломія, відкриваючи гаманець.

Всередині монети були різні — м’яті, блискучі, з дірочками або ледь вицвілі. І кожна — з написом: не номіналом, а ситуацією.

“Подяка в магазині, коли ти пропустив когось уперед”
“Перша посмішка після сліз”
“Тиша перед добрим рішенням”

Коли Марко взяв одну з монет, вона запульсувала теплом. І перед ним промайнув короткий спогад — як він колись поділився печивом на автобусній зупинці. Він забув. Але монета — ні.

Соломія знайшла монету з написом: “Сміх, якого не чекала” — і в голові одразу озвався голос подруги, що розсміялась у найнесподіваніший момент на контрольній.

— Це монети, які ніхто не витрачає, але всі носили, — сказав голос зі стіни.

— А можна додати свої? — спитала Соломія.

— Лише ті, які ти готова забути — але хочеш, щоб світ пам’ятав.

Діти поклали по одній:
Марко — монету з написом “Момент, коли я зрозумів, що не треба все розуміти”
Соломія — “Дотик до руки, коли хотілося сказати більше, ніж слова дозволяли”

На виході гаманець відкрився ще раз і подарував їм по монеті:
Маркові — “Дивування, яке прийшло без причини”
Соломії — “Спокій, коли не очікуєш нічого”

Попереду — гойдалка, яка веде в спогади, якщо розгойдати її досить високо.