106. Ліфт із Характером

Це був ліфт, що стояв у кімнаті сам-один. Невисокий стелями, зі старомодними дверима й кнопками, що світились то синім, то рожевим, то сердитим оранжевим.

На табличці біля входу:
«Ліфт із Характером»
І підпис:
«Їде не туди, куди ти хочеш. А туди, куди тобі треба»

— Тобто це... транспорт з інтуїцією? — здивувався Марко.

— А ще з настроєм, — додала Соломія, бо ліфт якраз дзвінко чхнув, коли вона наблизилась.

Коли двері відчинились, ліфт промовив:

— “Марко. Ти не даси мені обрати напрямок — і дарма. А ти, Соломіє, хіба не хотіла пригод, які не під контролем?”

Кнопки в середині не мали номерів. Лише: «Можливо», «А якщо», «Занадто рано», «Ідеальний момент», «Спробуй ще раз»

— Спробуй ще раз? — натис Марко. Двері зачинились — і ліфт почав котитися… убік.

— Ми ж не казали, що ліфт їде тільки вгору чи вниз, — пробурмотів голос у динаміку. — У вас просто обмежена уява про напрямок.

Ліфт вів їх не на поверх, а в ситуації. Спочатку — до розмови, яку Марко колись не завершив. Потім — до місця, де Соломія змовчала, хоча хотіла обійняти.

— Це не транспорт, це репетиція життя, — прошепотала вона.

На одному з “поверхів” ліфт запропонував вийти. Але напис на дверях був: “Тут не твоя зупинка. Просто оглянься.”

Коли вони повернулись у кабіну, ліфт мовчав. Але відчувалось: він задоволений.

— Ти ж і є тим, що допомагає не просто “прибути”, а подумати, навіщо їхати, — сказав Марко, і в ту мить одна з кнопок — “Трохи радісно” — спалахнула.

На виході ліфт вручив кожному жетон:
Марко: “Сумнів — теж форма руху”
Соломія: “Вибір не завжди повинен бути точним — іноді просто чесним”

Попереду — гаманець, де монети не платіжні, а пам’ятні.