105. Кімната Химерних Оголошень

Ця кімната виглядала, як дошка оголошень, що з’їла галюциногенний сендвіч. Стіни були повністю вкриті папірцями, плакатами, квитанціями, обривками листів і рекламою всього, що не можна уявити.

На дверях — попередження:

«Кімната Химерних Оголошень»
І допис:
«Тут нічого не продають. Але все шукають»

— Це якийсь… маркетинговий архів фантазій? — здивувався Марко.

Оголошення справді були незвичайні:

“Шукаю сову, яка вміє грати на тромбоні. Нічні виступи.”
“Загубився момент. Маленький, теплий. Якщо знайдете — не чіпайте, він сором’язливий.”
“Потрібен хтось, хто прочитає мій список справ і скаже, що я молодець, навіть якщо я нічого не зробив.”

Соломія розгортала папірці один за одним:

“Обміняю печаль на дві легкі усмішки. Торг доречний.”
“Пропала думка. Вислизнула між чайником і сьомою годиною вечора. Гарантую: гарна.”

Кімната була схожа на живий колаж людських бажань, жартів і неочікуваної щирості.

— Це абсурд, — мовив Марко, — і це геніально.

У центрі кімнати стояв дивний автомат. На ньому напис: “Отримай своє оголошення. Воно вже давно тебе шукає.”

Марко натиснув кнопку — і отримав папірець:
“Ти ще не скучив за собою того, хто колись не боявся питати дивного?”

Соломія отримала своє:
“Сьогодні — ідеальний день, щоб не боятись виглядати смішною. Це секретна форма сміливості.”

— Виходить, це кімната… самооголошень? — усміхнулась Соломія. — Ми думаємо, що читаємо інших, а читаємо себе.

На виході їм вручили по крихітному магніті з написом:
“Найсмішніше оголошення — те, що стало правдою”

Попереду — ліфт, який має характер. І настрій. І дуже суб’єктивне поняття “поверх”.