103. Валіза із Ситуаціями

У цій кімнаті було багато валіз. Високих, низьких, круглих, м’яких, дзеркальних, пухнастих. Деякі мали ручки з дроту, інші — з перлів. Але всі — щільно закриті.

На табличці:
«Валіза із Ситуаціями»
І нижче:
«Не пакуй речі — відкрий історію»

Посеред кімнати стояла одна, трохи потерта валіза з написом:
«Для тих, хто не боїться дивного»

Марко кинув погляд на Соломію:
— Ми боїмося?
— Не настільки, щоб не відкривати.

Вони клацнули замок. І — бац! — навколо змінилось усе. Раптом вони опинились у сцені: старий трамвай, повний качок у капелюхах, які сперечаються про поезію.

— Вибачте, це Ситуація №142 — “Несподіваний транспорт із філософським навантаженням”, — пояснив провідник, який здавався одночасно пінгвіном і підручником з логіки.

Сцена тривала хвилину, потім — повернення. Валіза клацнула сама по собі — і поруч з’явилась наступна.

На цей раз — ринок, де продавались… настрійки. Банки з написами “легка радість зранку”, “збентеження першого побачення”, “тепло несподіваної похвали”. Покупці торгувалися, просили на вагу, куштували.

Кожна валіза відкривала Ситуацію — як сцену в спектаклі, де головна роль належить не героям, а реакції на абсурд. Що ти зробиш, коли станеш єдиним реалістом на ярмарку фантазії? А якщо всі навколо будуть мріяти про тебе, а ти — ні про кого?

Коли діти відкрили останню, там було написано:
«Ситуація, яка ще не трапилась. Але може»

Усередині — пусто. Лише записка:
«Ти її створиш. І колись, можливо, хтось її відкриє»

На виході кімната вручила їм по крихітній валізці — із власною етикеткою:
Марко: «Той, хто зберігає абсурд у порядку»
Соломія: «Та, що завжди впізнає справжнє в дивному»

Попереду — стілець, що не чекає слів, а слухає тишу.