97. Кімната, Де Все Трохи Не Те

Щойно діти переступили поріг, вони відчули… дисонанс. Ледь помітний, як неправильна нота в знайомій мелодії.

Кімната виглядала звично: стілець, лампа, чайник, книжкова полиця. Але щось було не так. Дуже не так.

На табличці:
«Кімната, Де Все Трохи Не Те»
І приписка:
«Очікування — найлінивіший з чарівників. Тут він не працює»

Марко сів на стілець. І той почав читати йому лекцію про пінгвінів.

Соломія налила чай — а з носика чайника вилетіла струна, яка заспівала:
— “Чай-чай-чай, не пий — станеш музикантом!”

Полиця не тримала книжки — вона їх постійно міняла. Замість «Пригоди» з’являлось «Вихідні в лісі», потім — «Курс алхімії для собак».

— Це кімната, де все майже як звикле. Але ні, — мовив стіл, поклавши собі на поверх трохи серветок. — Усі тут мають характер. Але ж ви, мабуть, і так це вже зрозуміли.

— А навіщо така кімната? — запитала Соломія, дивлячись, як дверна ручка танцює танго.

— Щоб збити пиху зі звички, — відповіла лампа, яка світила… усередину себе.

Це був світ, де речі поводились не як інструменти, а як думки. Непередбачувані. Веселі. Іноді — філософські.

Одна подушка відмовилась бути “для сну”. Вона заявила, що хоче слухати сни, а не підтримувати їх.

— А чому б і ні? — сміявся Марко. — Може, світ був би цікавішим, якби ми не були впевнені в кожному “як має бути”.

На прощання кімната подарувала їм по речі, що “трохи не те”:
Маркові — олівець, який малює запахи.
Соломії — носовичок, який щоранку змінює свій настрій.

— Це щоб пам’ятати: незрозуміле — не завжди страшне. І “не те” — не обов’язково “погано”.

Попереду — підлога, яка говорить словами замість скрипу.