95. Кімната Кривих Побажань

Двері до цієї кімнати не відкривались одразу. Вони хіхікали.

Марко потягнув за ручку — і двері втекли вбік. Соломія спробувала з іншого боку — і опинилась перед… вішаком із вухами. Врешті, двері самі відчинились, із вигуком:
— Гаразд, але ви самі просили!

На табличці зверху:
«Кімната Кривих Побажань»
І нижче:
«Скажи, чого хочеш. Але подумай, як це може вигнутись»

Усередині кімната була схожа на крамницю подарунків, яку накрило заклинання. У повітрі плавали блискітки, бантики, листівки. На полицях — коробки, банки, конверти. І над усім цим — напис:
«Обережно! Тут усе збувається. Але не зовсім так»

— Побажати щось? Легко, — сказав Марко. — Я хочу пиріжок з вишнями!

Він одразу з’явився — але пиріжок був з вишнями… які співали хором оперні арії. Причому італійською.
— Ще раз: пиріжок із вишнями. Їстівний!
І тоді він отримав ідеальний пиріжок — але на картинці. Їсти його було не можна.
— Ага… криво, — погодився Марко.

Соломія попросила:
— Хочу гарну зачіску!
І її волосся стало ідеальним… але щосекунди змінювало форму — від бурульок до мініатюрної Ейфелевої вежі.

У кутку сиділа істота з величезними вухами й блокнотом.
— Я — Перекрут. Писар побажань. Виписую все, що просять. І трохи... згинаю. Для настрою.

— А якщо ми просто скажемо: “Хочемо, щоб усе було добре”? — спитала Соломія.

— І “добре” у вас буде пахнути як гречка. Завжди. Навіть у сні, — кивнув Перекрут. — Бо “добре” — це поняття відносне.

Поруч стояла банка з написом: «Збутись просто. Зрозуміти важче»
І маленька брошура:
«Перед бажанням — натисніть “уточнити”»

На виході кімната вручила дітям по кривому дзеркальцю. Воно не спотворювало тіло — тільки бажання. Якщо подивитись у нього й загадати щось, воно показувало, що з цим може піти не так.

— Корисна штука, — зізнався Марко.
— Щоб не боятись мріяти, але думати трохи глибше, — додала Соломія.

Попереду — кімната, де стеля опускається, якщо не мріяти.