75. Печиво, Що Розповідає Історії

Кімната після дзеркал пахла смачніше, ніж будь-яка булочна в радіусі 100 казок.
— Тут явно щось печеться… або вже спеклося, — сказав Марко, злегка облизуючись.

— А ще тут щось шепоче, — додала Соломія і показала на табличку:
«Печиво, Що Розповідає Історії. Обережно: може зворушити до крихт».

Усередині був затишний зал з печами, коробками і печивом… яке розмовляло.

— Привіт! Я Овсянчик! А це мій друг Макароник!
— Ми тут — у службі СпогадоПечива. Розповідаємо те, що люди забули… або ще не пригадали!

На столах лежали різні печива — з родзинками, з карамеллю, із сюрпризами.
Кожне — з маленьким ротиком. І кожне чекало, щоб хтось його послухав.

— Просто виберіть одне. Але пам’ятайте: воно розповість саме ту історію, яка вам потрібна.

Марко взяв печиво з шоколадною посмішкою. Воно сказало:

— Було одного разу хлопчик, який вважав, що нічого не може. А потім одного дня врятував ціле село від Злюки-Пастили, просто тому, що вчасно розсміявся…

Соломія взяла мигдалеве — воно заговорило голосом старої книжки:

— Дівчинка, яка боялась тіні свого сміху, одного дня почала ним світити — і так з’явилися зірки…

— Це… неймовірно, — прошепотів Марко. — Воно ніби читає мої думки.

— Ні, ми просто читаємо серце, — посміхнувся Овсянчик. — І трохи інтуїції в нас посипано.

Всі мешканці кімнати слухали історії. Навіть один пончик плакав.

— А що буде з печивом після цього? — запитала Соломія.

— Ми йдемо далі. У нові кімнати. Хтось нас з’їдає. Хтось залишає на поличці. Але історія вже живе.

На прощання Овсянчик вручив їм по печиву-капсулі.
— Якщо колись загубите нитку пригоди — надкусіть. І ми нагадаємо, хто ви.

— А тепер? — спитав Марко.

— Тепер... кімната, в якій немає годинників. І час поводиться... як хоче.