72. Парасолькова Пошта

— Якщо ця кімната визначилась, то, може, наступна — хоч трохи менш… сюрпризна? — промовив Марко.

Двері попереду були розфарбовані краплями дощу.
На табличці — напис: «Парасолькова Пошта»
А під ним — приписка:
«Не відкривати без гумових чобіт!»

— У нас є лише кросівки, гумор і легка алергія на нудьгу, — знизала плечима Соломія.

Вони відчинили двері — і їх одразу накрило м’яким, пахучим дощем.

Усередині літали парасольки. Вони носили листи в кишенях, на ручках, під спицями. Одна навіть мала рюкзак.

— Пошта! З неба! Без марок, але з характером! — вигукнув хтось.

Перед ними з’явився Парасольон — невисокий дядечко у формі, весь пошитий із плащової тканини.

— Біда, діти. Парасольки страйкують. Кажуть, втомились носити любовні листи з помилками і квитанції без емоцій!

— І що, зовсім не літають? — здивувався Марко.

— Тільки по колу! Або вверх ногами! — зітхнув Парасольон.

У цей момент одна парасолька пролетіла повз і прокричала:

— Я хочу розсилати запахи! Або мрії! А не «Шановна пані Клаво, ваш абонемент на ріпу завершено».

— А давайте так, — сказала Соломія, — ми допоможемо з доставкою, а ви… влаштуйте парасолькам відпустку. З масажем спиць і поетичними прогнозами погоди.

І почалося.

Соломія стрибала по краплях, ловлячи листи. Марко катався на гірці з веселки, кидаючи пошту у вікна, які самі відкривались.

А парасольки тим часом слухали аудіоказки, пили парове какао і дивились кіно про зливу, яка не поспішала.

— Ми навіть забули, які ми гарні! — зітхнула одна в горошок.

Коли останній лист (до кота-метеоролога) був доставлений, кімната засяяла.

— Ви врятували Пошту! І подарували нам... паузу, — зворушено сказав Парасольон.

На прощання діти отримали маленькі листівки з написом:
«Хай дощі будуть тільки чарівні»
І парасольку, що співала, коли йшов справжній дощ.

— Що далі? — запитав Марко.

— Балет. Але не звичайний. А такий, де столові прибори мають амбіції.

І вони рушили далі — туди, де вже брязкали ложки й вилки, готуючись до прем’єри.