70. Котяча Академія для Людей

Одного разу, після подорожі через шафу у всі кліматичні зони одразу, Марко й Соломія натрапили на знайому лапу, що писала крейдою на дошці:

"Сьогодні — Залікова Муркотика. Всім м’явитися вчасно!"

— Це що… школа? — примружився Марко.

— Глянь на дошку: "Котяча Академія. Навчаємо людей бути кращими котами." — прочитала Соломія і не змогла стримати сміх.

Перед ними стояв… звісно ж, Кіт у Кедах, у квадратному академічному капелюсі.

— Нарешті! — урочисто проголосив він. — Вас зараховано до Котячої Академії для Людей! Готуйтеся до наймуркотливішого іспиту у вашому житті.

І почалося навчання:

🧶 Урок 1: Як мистецьки ігнорувати проблеми
— Сядь на підвіконня, дивись крізь скло і просто... мурчи. Нехай весь світ трохи зачекає.

🥛 Урок 2: Як пити молоко з елегантністю та драмою
— Рух язика — по колу. Погляд — гордовитий.
— Якщо миска не ідеально тепла — ображайся гідно.

😼 Урок 3: Котяча філософія "Я тут головний, навіть якщо сплю"
— Лягай посеред кімнати. Не рухайся. І нехай усі обходять тебе, як святиню.

Гноми сміялися, Баба Яга шепотіла “мур-мур-мура”, Кіт був у захваті.

На фінальному іспиті кожен мав пройти через Котячий Лабіринт Зневаги — кімнату, де тебе постійно кличуть, але ти маєш НЕ реагувати.

Соломія витримала 4 “пссс!” і одне “курча, йди сюди”.

Марко здався, коли побачив... сосиску.

Кіт у Кедах задоволено похитав головою:

— Непогано, люди. На третьому рівні котячості. Далі — тільки муркотерапія.

На прощання він подарував учням дипломи:

"Тепер ти офіційно маєш право сидіти на клавіатурі без пояснень."

І, тягнучись, потягуючи, злегка дрімаючи, Марко і Соломія вирушили далі…

Бо в Будиночку Безладу котячі дверцята завжди відчинені.
Особливо — якщо за ними нова пригода.