64. Сова-Мудруня і Забута Вікторина

Після квіткової феєрії Марко й Соломія ледве встигли обтрусити пелюстки з волосся,
як почули гучний голос, що лунав крізь двері:

"Увага! Питання на мільйон сміхів! Хто не відповість — все одно молодець!"

— Це точно не математика? — насторожився Марко.

— А раптом це інтелектуальний безлад? — усміхнулась Соломія.

На дверях висів великий диплом з написом:

"Забута Вікторина. Веде Сова-Мудруня. Призи — сміх, знання і несподіванки!"

Усередині кімнати було як у телешоу:

• сцена з дерев’яного пня,
   
• зал, де сиділи Гноми, Вовк у краватці, Курочка Ряба з блокнотом,
   
• і посеред усього — Сова-Мудруня в окулярах, мантії й капелюсі з лампочкою.
   

— Доброго дня, мої любі знавці! — прокричала вона. — Сьогодні ми граємо у Вікторину, якої ніхто не пам’ятає, бо її ще ніхто не вигадував!

— Це… як? — прошепотів Марко.

— Дуже просто, — пояснила Сова. — Я ставлю питання, а ви вигадуєте відповіді! Головне — з гумором і серцем!

І понеслося!

Питання №1:
— Скільки борщів вміщується в чарівну капелюшку?

— Якщо він з вишнею — жодного! Бо він одразу з’їдає сам себе! — відповів Кіт у Кедах.

Питання №2:
— Чому піжама не літає, хоча в неї є ґудзики?

— Бо вона ще не вивчила карту хмар! — відповіла Соломія.

Питання №3:
— Який звук видає книга, коли її не дочитали?

— Образоване зітхання з елементами трилеру, — підморгнув Марко.

Сова від сміху ледь не злетіла.

— Прекрасно! — вигукнула вона. — У цьому й суть: наймудріша відповідь — та, що робить світ веселіше!

На фінал усі учасники отримали медалі у вигляді совиних очей, що мигали, коли хтось говорив щось особливо кумедне.

А Маркові й Соломії Сова подарувала:

"Перо Питань" — ним можна писати будь-яке питання, і воно обов’язково приведе до пригоди.

І, регочучи над відповіддю "що буде, якщо поцілувати сковорідку?",
діти рушили далі — бо в Будиночку Безладу завжди є місце для найцікавіших питань.