16. Капелюшна Кімната Колобка

Після пригод із кавовим апаратом Марко і Соломія довго не могли позбутися запаху какао з носа.
Та варто було їм пройти ще кілька кроків по коридору, як нова загадкова вивіска спокусливо замерехтіла над дверима:

"Музей Капелюхів. Вхід без голови заборонено!"

— Це для нас! — вигукнув Марко, притримуючи капелюха, який він знайшов у кавовій калюжі.

Вони зайшли — і ледь не потонули у морі капелюхів!

• Казкові, картаті, блискучі.
   
• З пером, з кроликами, з трьома дашками, що оберталися, наче пропелери.
   

Посеред цієї розкішної купи стояв... Колобок!
Він гордо катався по залу в різних капелюхах — то у високому циліндрі, то у ковбойському, то у якомусь смішному кухарському ковпаку.

— Вітаю в моїй Капелюшній Кімнаті! — урочисто прокотився Колобок. — Це музей мрії! Але... є одна проблемка.

— Яка саме? — запитала Соломія, обережно підбираючи з підлоги віяло з капелюхів.

— Я не можу вибрати, який капелюх підходить мені найкраще! — сумно зітхнув Колобок. — Тому музей ще не відкрито!

Марко задумливо потер підборіддя:

— Ну... тобі ж не треба бути кимось одним! Ти ж Колобок — найунікальніший!

Соломія підхопила ідею:

— Давай створимо твій особистий капелюх, який буде змінювати форму залежно від настрою!

Разом вони взяли найм’якший, найлегший капелюх, прикрасили його чарівними ґудзиками з різнокольорового тіста і маленьким фірмовим написом:
"Колобок Всюдисущий".

Тепер Колобок міг обертати ґудзики — і капелюх миттєво змінювався:

• для свята — блискітки,
   
• для розслідувань — детективна лупа,
   
• для вечірки — конфетті й музика!
   

Колобок був у захваті!

— Відкриття музею офіційно оголошую! — прокричав він і стрибнув у повітря на метр.

Марко і Соломія отримали на згадку спеціальні міні-капелюшки на пальці, які вміли грати дрібну мелодію при плесканні.

І, підстрибуючи у веселому ритмі капелюшної симфонії, діти рушили до нових пригод у Будиночку Безладу.